ПОСТАНОВА
Іменем України
29 грудня 2020 року
Київ
справа № 240/1095/20
адміністративне провадження № К/9901/14185/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року (суддя Нагірняк М.Ф.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року (судді Іваненко Т.В., Сторчак В.Ю., Граб Л.С.) у справі № 240/1095/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1376 про визнання дій протиправними, зобов`язання провести перерахунок та здійснити доплату одноразової грошової допомоги,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1376 (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України (по тексту - КМУ) від 22 вересня 2010 року № 889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні;
- зобов`язати відповідача провести перерахунок та здійснити доплату в сумі 82545,45 грн належної позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби з урахуванням всіх складових його грошового забезпечення за останньою штатною посадою на день звільнення - включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні.
Позов обґрунтовано тим, що при звільненні позивача з військової служби відповідачем до розрахунку суми одноразової грошової допомоги при звільненні безпідставно не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, яка виплачувалася йому відповідно до постанови КМУ від 22 вересня 2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" (у редакції постанови КМУ від 13 березня 2013 року № 161).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 12 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив у повному обсязі.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога, передбачена статтею 15 Закону № 2011-XII. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий характер виплати, оскільки виплачується тільки тим категоріям військовослужбовців, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати. Винагорода виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Позивач зазначає про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалась йому щомісячно та до моменту звільнення мала постійний характер, а тому в силу положень статей 9, 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців" розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні мав проводитися з урахуванням указаної допомоги в складі грошового забезпечення, з якого виплачувалася одноразова грошова допомога при звільненні.
Скаржник посилається на недотримання судами попередніх інстанцій вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 29 квітня 2020 року у справі 240/10130/19, від 14 квітня 2020 року у справі № 820/3719/18, від 05 грудня 2019 року у справі № 295/5200/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 820/3211/17 та від 22 жовтня 2019 року у справі № 520/3505/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/19.
Ухвалою від 17 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюка А.Г. відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вважає, що скарга не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Відповідач указує, що аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 15 жовтня 2013 року у справі № 21-368а13 та від 04 листопада 2014 року у справі № 21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15, постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 761/17387/17, від 19 червня 2018 року у справі № 825/1138/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 808/2189/16.
Ухвалою від 28 грудня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач проходив військову службу у військовій частині А1376 на посаді заступника командира бригади з тилу - начальника тилу.
Наказом командира військової частини А1376 від 22 лютого 2018 року № 120 звільнений з військової служби у запас та з 23 лютого 2020 року виключений з списків особового складу частини.
18 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини А1376 з заявою, в якій просив здійснити доплату належної йому одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням включення суми щомісячної грошової винагороди до складу грошового забезпечення, що взято до розрахунку під час визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
На вказане звернення позивача відповідач відповідь не надав.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною четвертою цієї ж статті визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.