ОКРЕМА ДУМКА
Судді Великої Палати Верховного Суду Сімоненко В. М.
у справі № 9901/689/18 (провадження № 11-263заі20) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення.
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП про визнання протиправним і скасування рішення від 14 червня 2018 року № 1847/0/15-18 «Про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» за скоєння дисциплінарного проступку у вигляді істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що позбавило учасника судового процесу можливості реалізувати надані йому процесуальні права, призвело до порушення прав людини і основоположних свобод, тобто порушення, визначені підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, в редакції, яка набула чинності з 30 вересня 2016 року.
Підставами такого рішення, як встановлено судами стало вчинення суддею проступку 25 січня 2014 року.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 липня 2020 року відмовлено у задоволенні позову.
Судове рішення мотивовано тим, що рішенням від 28 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду підтвердила правомірність рішення дисциплінарного органу ВРП щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та рішення ВРП за наслідками його перегляду. Рішення, яке є предметом оскарження в цій справі, за своєю правовою природою не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Воно є формою реалізації повноважень ВРП як конституційного органу на ухвалення, зокрема, рішення про звільнення судді з посади.
Колегія суддів також вважала, що це рішення ухвалено повноважним складом ВРП («за» проголосувало 15 членів ВРП, таких, що голосували «проти» або не брали участі у голосуванні, не було), підписане всіма її 15 членами, які брали участь у його ухваленні; зі змісту оскаржуваного рішення убачається також, що воно містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про задоволення подання її Дисциплінарної палати про звільнення судді.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що судом першої інстанції не перевірено дотримання принципів справедливості розгляду питання звільнення позивачки, дотримання принципу юридичної визначеності щодо застосування строків, дотримання вимог вмотивованості рішення та забезпечення особі конституційного права на правничу допомогу, що не може бути обмежене.
За наслідками розгляду цієї апеляційної скарги, Велика Палата Верховного Суду
05 листопада 2020 року прийняла постанову, якою залишила касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 липня 2020 року без змін.
В обґрунтування такого рішення зазначено відсутність підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), для скасування оскаржуваного рішення ВРП, оскільки наявні в матеріалах справи документи, зокрема, витяг з протоколу засідання ВРП від 14 червня 2018 року № 41 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 15 членами, які брали участь у його ухваленні.
Оцінюючи рішення ВРП від 14 червня 2018 року № 1847/0/15-18 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.
Велика Палата Верховного Суду у справі, що переглядається, вважала, що в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватися обставини дисциплінарної справи відносно судді (в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).
Не піддаючи сумніву факт скоєння дисциплінарного проступку та обставини за яких такий проступок було скоєно, а також висновок про неможливість у даній справі надавати оцінку попереднім рішенням дисциплінарної палати та ВРП, не можу погодитись з висновком щодо вмотивованості рішення ВРП від 14 червня 2018 року з огляду на наступне.
Проблемним питанням у цій справі є застосування положень законодавства щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, яке діяло на час скоєння дисциплінарного проступку із законодавством, яке діяло час прийняття рішення про притягнення судді до відповідальності з точки зору дії закону у часі та визначення законодавством складу дисциплінарного проступку, а також розмежування компетенції між дисциплінарною палатою ВРП та самою ВРП щодо вирішення питань при притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади.
Конституцією України у редакції до 30 вересня 2016 року (стаття 126) було передбачено підстави для звільнення судді. Такі підстави було передбачено також Законом України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-V, який прийнято постановою Верховної Ради України у 2010 році.
Розділ VI Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-V, який прийнято постановою Верховної Ради України у 2010 році, у редакції на час вчинення проступку (25 січня 2014 року) визначав, що підстави для дисциплінарної відповідальності суддів, зокрема, істотні порушення норм процесуального права при здійсне