ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2020 року
справа № 654/2751/18
провадження № 51- 3153км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Маринича В.К., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Кузнєцова С.М.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції)
захисника Дяченка Я.М. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018230000000134, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого - 17 жовтня 2018 року Голопристанським районним судом Херсонської області за ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК,
за касаційною скаргою захисника - адвоката Дяченка Я.М.на вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 12 жовтня 2019 рокута ухвалу Херсонського апеляційного суду від 2 квітня 2020 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 12 жовтня 2019 рокуОСОБА_1 засуджено до покарання:
- за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК - у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією всього майна;
- за ч. 4 ст. 187 КК - у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна.
На підставі частин 1-3 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років, з конфіскацією всього майна.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного попереднім вироком, більш суворим, призначеним за цим вироком, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього майна.
Херсонський апеляційний суд ухвалою від 2 квітня 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.
ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 10 березня 2018 року близько 22:00 з метою незаконного заволодіння чужим майном шляхом розбійного нападу через паркан проник на територію домоволодіння АДРЕСА_2 та, дочекавшись, коли потерпіла ОСОБА_2, 1942 року народження, вийшла на подвір`я, напав на неї, повалив її з ніг і затягнув до приміщення літньої кухні, при цьому завдав кількох ударів руками і ногами в обличчя та по тулубу. Під час вчинення розбійного нападу ОСОБА_1 з метою протиправного позбавлення життя ОСОБА_2 з корисливих мотивів за допомогою заздалегідь заготовленої мотузки зв`язав їй руки та ноги, а потім стиснув їй шию руками, чим заподіяв тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпіла померла на місці події. Після цього ОСОБА_1 зайшов до житлового будинку ОСОБА_2, де заволодів грошима та майном потерпілої, якими розпорядився на власний розсуд, чим заподіяв матеріальної шкоди на загальну суму 42037 грн.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Дяченко Я.М просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх доводів захисник зазначає, що суд першої інстанції:
- безпідставно відмовив у визнанні недопустимим доказом протоколу обшуку від 15 березня 2018 року за місцем проживання ОСОБА_1, оскільки цю слідчу проведено з порушенням права останнього на захист, який на момент проведення обшуку був фактично затриманим у розумінні ст. 209 Кримінального процесуального кодексу України (далі -КПК), під час цієї слідчої дії його постійно тримав за руку оперативний працівник і він пересувався у супроводі уповноваженої особи, однак при цьому не був попереджений про право не свідчити проти себе та не був забезпечений захисником;
- вибірково застосував норми процесуального закону, а саме відмовив у визнанні недопустимим доказом протоколу обшуку, однак за таких самих порушень на підставі п.4 ч.2 ст. 87 КПК визнав недопустимим доказами заяву про вчинення кримінального правопорушення від 15 березня 2018 року та відеозапис повідомлення (заяви) ОСОБА_1, які передували обшуку;
- не врахував особи засудженого ОСОБА_1, який страждає на відповідні хронічні захворювання.
Захисник посилається також на те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки істотним порушенням вимог КПК, не виправив помилок, допущених судом першої інстанції, і усупереч ст. 419 КПК, залишивши нерозглянутими доводи сторони захисту про визнання недопустимим доказом протоколу обшуку від 15 березня 2018 року, не перевірив їх належним чином та не дав на них вмотивованої відповіді.
З урахуванням наведеного, на думку захисника, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що всі законно зібрані докази у кримінальному провадженні не підтверджують факту вчинення злочину саме ОСОБА_1, а тому є підстави вважати, що вини останнього у вчиненні злочинів, за які його засуджено, не доведено та судом не встановлено.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- засуджений та захисник підтримали вимоги, викладені в касаційній скарзі;
- прокурор вважав судові рішення законними та обґрунтованими й просив залишити їх без зміни.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні розбійного нападу та у вбивстві з корисливих мотивів ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом та викладених у вироку.
Зокрема, у судовому засіданні ОСОБА_1 визнав вину частково, не заперечував, що прийшов до будинку потерпілої ОСОБА_2, яку добре знав, з метою заволодіти її майном. Переліз через огорожу на подвір`я, дочекався, поки потерпіла вийшла з будинку та зайшла до приміщення літньої кухні, де він її зачинив на навісний замок, який разом з ключами висів на дверях літньої кухні, ключі забрав із собою, а сам пішов до будинку, де знайшов ювелірні вироби та гроші, які забрав і частково витратив на придбання наркотиків і продуктів харчування. Після цього він викинув ключі у сміттєвий бак. При цьому обвинувачений заперечував, що заподіював ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, зв`язував її, стверджував, що взагалі не мав з нею жодних контактів. ОСОБА_1 підтвердив також, що під час обшуку в його будинку він добровільно видав працівникам поліції викрадені в ОСОБА_2 кошти та ювелірні вироби, і показав, де були закопані речі, в які він був одягнений під час події.