Постанова
Іменем України
21 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 490/11202/16-ц
провадження № 61-4148св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач -акціонерне товариство "Альфа-Банк",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 квітня 2019 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Прокопчук Л. М., Самчишиної Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року акціонерне товариство "Альфа-Банк" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний борг № 953-04/07, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати боржнику кредит у сумі 90 000 доларів США, а боржник зобов`язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом в сумі, строки та на умовах, що передбачені вказаним договором.
29 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 у якості забезпечення виконання за вищевказаним договором.
17 грудня 2012 року між АТ "Альфа-Банк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" було укладено договір відступлення прав вимоги, в тому числі і за вказаними договорами.
У звʼязку із неналежним виконанням зобовʼязань за кредитним договором утворилась заборгованість у розмірі 77 287,03 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом - 60 627,54 доларів США, заборгованості по відсоткам - 16 659,49 доларів США.
Відповідно до пункту 3.1.9 іпотечного договору банк має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому законом та розділом 5 цього договору.
Враховуючи вищевикладене просило суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 29 вересня 2016 року становить 77 287,03 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України "Про виконавче провадження" за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 квітня 2019 року позов АТ "Альфа-Банк" задоволено.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій згідно Закону України "Про виконавче провадження" -в рахунок погашення заборгованості у розмірі 77 287,03 доларів США за кредитним договором № 953-04/07 від 29 серпня 2007 року, укладеним між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_2, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 60 627,54 доларів США, заборгованості за відсотками у розмірі 16 659,49 доларів США.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Враховуючи те, що позичальник зобовʼязання, передбачене договором про іпотечний борг від 29 серпня 2007 року, належним чином не виконував й, відповідно, утворилась заборгованість, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 квітня 2019 року змінено в частині розміру заборгованості за кредитним договором по процентам, загальної заборгованості та судових витрат.
Зменшено розмір процентів з 16 659,49 доларів США до 5 727,20 доларів США та загальний розмір заборгованості з 77 287,03 доларів США до 66 354,74 доларів США, а також судовий збір з 29 713 грн 47 коп. до 19 270 грн 54 коп.
В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що місцевим судом не було враховано, що у провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває цивільні справа за позовом АТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 25 травня 2015 року.
Судом зазначено, що банком 06 червня 2015 року було направлено на адресу боржника вимогу про дострокове повернення кредитної заборгованості.
Таким чином, апеляційний суд, врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові 14-10цс18, дійшов висновку, що з направленням вказаної вимоги банк змінив строк виконання основного зобовʼязання, а тому після 30 днів з моменту отримання боржником вимоги банк не мав права нараховувати та стягувати проценти за кредитним договором.
З огляду на викладене судом апеляційної інстанції було змінено судове рішення місцевого суду в частині заборгованості по процентам й, відповідно, змінено розмір загальної заборгованості.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В якості підстави касаційного оскарження заявник зазначає відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 514, частин 1, 2 статті 517 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, а тому вважає, що у позивача відсутнє право вимоги за кредитним договором. Також вказує, що відсутні докази відкриття будь-яких рахунків ОСОБА_2 у ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відповідно до інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, яка діяла зі змінами станом на час укладення кредитного договору.
Крім того, посилається на те, що у матеріалах справи відсутній розгорнутий розрахунок заборгованості ОСОБА_2 перед ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" від самого початку дії кредитного договору до моменту відступлення права вимоги з обов`язковим зазначенням процентних ставок, які застосовувались банком при нарахуванні відсотків, пені (або інших платежів).
Зазначає, що суди проігнорували повну відсутність належних, допустимих та достовірних доказів наявності конкретної суми заборгованості ОСОБА_2 перед ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на час відступлення прав вимоги.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою факт повної відсутності доказів наявності у кредиторів необхідного дозволу на здійснення валютних операцій з надання коштів у іноземній валюті у позику.
Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 серпня 2007 року між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний борг № 953-04/07, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 90 000 доларів США. За користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 13 % річних. Кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним - не пізніше 26 серпня 2027 року.
Відповідно до пункту 5.2.1 умов договору позичальник зобов`язується використати кредит за цільовим призначенням і погасити заборгованість по кредиту та процентах перед банком відповідно до розробленого графіку погашення.
14 січня 2008 року між сторонами було укладено договір № 021-04/08 про внесення змін до договору про іпотечний борг № 953-04/07 від 29 серпня 2007 року, відповідно до якого сторони внесли зміни до пункту 3.3 кредитного договору.
На забезпечення виконання зазначеного договору 29 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого предметом іпотеки є квартира, трикімнатна АДРЕСА_1, загальною площею 69,0 кв. м, житловою площею 46,3 кв. м.
Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, за розрахунком, наданим позивачем, станом на 29 вересня 2016 року заборгованість за договором становить 77 287,03 доларів США, з якої: заборгованість за кредитом - 60 627,54 доларів США, заборгованість по відсотках - 16 659,49 доларів США.
На адресу сторін позивачем надсилалася вимога 03 листопада 2016 року, відповідно до якої банк вимагав від позичальника та відповідача у тридцятиденний строк сплатити заборгованість по кредиту, відсотках за користування кредитом та нараховану неустойку в загальній сумі 89 904,48 доларів США та повідомляв щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте вказана вимога була залишена без відповіді, тобто вимоги ПАТ "Альфа-Банк" ні позичальник за кредитним договором, ні відповідач не виконали.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.