Постанова
Іменем України
22 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 753/18335/19
провадження № 61-12975св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 29 липня 2020 року складі колегії суддів: Приходько Л. А., Вейтас І. В., Кузнєцової О. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод володіння приватною власністю.
Позовна заява мотивована тим, що 06 квітня 2013 року вона уклала з ОСОБА_3 договір оренди житлового будинку по АДРЕСА_1, що належить їй на праві приватної власності, строком на 32 місяці (до грудня 2015 року) з наступним викупом орендарем цього будинку.
Вказувала, що орендар ОСОБА_3 вселила у орендований житловий будинок свого сина - ОСОБА_2 .
Зазначала, що ОСОБА_3 умови договору оренди не виконала, житловий будинок по АДРЕСА_1 у неї не купила. На даний час строк дії договору оренди пройшов.
ОСОБА_2 , який проживає у вказаному будинку без реєстрації, протиправно заволодів житловим будинком та не дає їй можливості використовувати її власність за призначенням - здавати в оренду третім особам чи продати це житло.
Враховуючи вищевикладене просила суд усунути перешкоди у здійсненні нею володіння належним їй на праві власності житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1, та зобов`язати ОСОБА_2 звільнити житловий будинок разом з належним йому майном.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 23 січня 2020 року у складі судді Крапівіної О. П. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що позивачем не було доведено, яким чином відповідач може перешкоджати в укладенні договору купівлі-продажу спірного будинку та обмежити її право на укладення договору оренди з іншими особами. Також судом було зазначено, що відсутні підстави вважати, що вселення та проживання відповідача у будинку було здійснено з порушенням статті 161 ЖК УРСР.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 23 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні нею права користування та розпорядження житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, зобов`язано ОСОБА_2 звільнити житловий будинок АДРЕСА_1 разом з належним йому майном.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що зі змісту договору оренди від 06 квітня 2013 року, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , вбачається, що останні при його укладенні не обумовили право інших осіб, зокрема ОСОБА_2, на проживання у спірному будинку, а тому підстави для проживання останнього у ньому відсутні, оскільки його проживання створює перешкоди власнику у користуванні та розпорядженні своїм майном.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що він вселився у спірне житло як син ОСОБА_3 за згодою позивача і безперешкодно користувався житлом разом із своєю цивільною дружиною - ОСОБА_5 та їхньою спільною дочкою.
Крім того, зазначає, що 16 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір оренди спірного житла і його сім`я продовжувала у ньому проживати. Вказаний договір не містить обмежень щодо вселення та проживання в найманому житлі члена сім`ї наймача.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1, у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину виданого 30 квітня 2013 року Генічеською державною нотаріальною конторою.
06 квітня 2013 року ОСОБА_1 уклала договір оренди вказаного житла з ОСОБА_3 - матір`ю відповідача.
Договір оренди будинку з подальшим його викупом було укладено строком на 32 місяці. Договором визначена вартість оренди житла та загальна вартість житла, яка становила 90 000 грн. Договором також передбачено можливість реконструкції будинку та порядок сплати грошових сум за його викуп.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_2 без погодження із нею був вселений у будинок, який належить їй на праві приватної власності, орендарем ОСОБА_3 та продовжує проживати. Проживання ОСОБА_2 у спірному будинку унеможливлює її право на користування та розпорядження належним їй нерухомим майном.