/
Постанова
Іменем України
22 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 755/615/16-ц
провадження № 61-22883св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватне акціонерне товариство "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Штеренберг Олесі Олександрівни на постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А.,
Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватне акціонерне товариство "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (далі - ПрАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс"), про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 103660780000.
14 серпня 2015 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва було відкрито провадження у цивільній справі № 755/15295/15-ц за позовом
ОСОБА_2 до ПрАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левчук К. М., реєстраційна служба Головного управління юстиції у місті Києві, про повернення майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно та зобов`язання зареєструвати власність.
З даної ухали та доданого до неї позову позивачу стало відомо, що 16 листопада 2005 року між ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (в подальшому організаційно правову форму було переведено в ПАТ) та
ОСОБА_3 було укладено Інвестиційний договір № 221/F згідно якого спільна діяльність в особі оператора ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" зобов`язалось своїми силами і засобами з використанням інвестиційних внесків інвесторів збудувати житловий будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 здати його в експлуатацію та передати у власність інвестору ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 122,14 кв.м., а інвестор зобов`язався внести інвестицію передбачену договором та прийняти новозбудоване майно у власність на умовах цього договору.
15 червня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір відступлення права вимоги № 221/F-B, а саме прав інвестора за договором інвестування № 221/F від 16 листопада 2005 року.
15 червня 2007 року ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 за актом приймання-передачі договір з додатками.
Позивач вважав, що договір відступлення права вимоги № 221/F-B від 15 червня 2007 року є недійсним, оскільки на момент укладання договору відступлення права вимоги ОСОБА_3, як інвестором, не було сплачено інвестиційний внесок за договором інвестування № 221/F від 16 листопада 2005 року, тобто вона не набула права вимоги до ЗАТ (ПрАТ) "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та не набула статусу кредитора, а тому не могла відступити право вимоги, якого сама не набула.
ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 15 червня 2007 року № 221/F-B укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та стягнути витрати по оплаті судового збору.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 06 липня
2016 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 15 червня 2007 року № 221/F-B укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за інвестиційним договором від 16 листопада 2005 року № 221/F про інвестування у житлове будівництво, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм".
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 275,60 грн судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 275,60 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, районний суд виходив з того, що при укладанні оспорюваного договору про відступлення права вимоги
від 15 червня 2007 року, ОСОБА_3 не набула статусу кредитора, а тому не мала законних підстав на укладання даного договору. На момент укладання договору відступлення права вимоги ОСОБА_3, як інвестором, не було сплачено інвестиційний внесок за договором інвестування від 16 листопада
2005 року № 221/Р, тобто вона не набула права вимоги до ЗАТ (ПрАТ) "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та не набула статусу кредитора, а тому не могла відступити право вимоги, якого сама не набула. Дії ОСОБА_2 були спрямовані на укладання нового договору інвестування, який вона юридично мала укладати з ПрАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", а не з ОСОБА_3 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 липня 2016 року.
Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 липня 2016 року залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд зробив висновок про те, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів спірним правочином.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
18 грудня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада
2019 року та залишити в силі заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 липня 2016 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не має права звертатися до суду з цими позовними вимогами є неправильним. Виходячи з положень частини третьої статті 215 ЦК України заявник має право на звернення до суд з цим позовом, оскільки є заінтересованою особою, яка зацікавлена в правомірності вимог ОСОБА_2, за яких умов вони набуті та чи відповідає правочин, який наділяє її майновими правами, вимогам закону. Закон визначає, що обставини визначені у статті 203 ЦК України мають бути на момент вчинення правочину. Порушення прав заінтересованої особи з цим моментом закон не пов?язує.
Доводи інших учасників справи
31 січня 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.
Додаткові аргументи заявника
06 лютого 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада
2019 року та залишити в силі заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 липня 2016 року.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дніпровського районного суду міста Києва.
У лютому 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 напостанову Київського апеляційного суду від 19 листопада
2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого
2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини справи
16 листопада 2005 року між ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", в подальшому організаційно правову форму було переведено в ПрАТ, та Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" в особі оператора, яким на підставі договору від 30 січня 2004 року виступає ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та ОСОБА_3 було укладено інвестиційний договір № 221/F.
За вказаним договором Компанія зобов`язалась своїми силами і засобами з використанням інвестиційних внесків інвесторів збудувати житловий будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 здати його в експлуатацію та передати у власність інвестору
ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 122,14 кв. м, а інвестор зобов`язався внести інвестицію, передбачену договором, та прийняти новозбудоване майно у власність на умовах цього договору.
15 червня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги № 221/F-В, відповідно до умов якого, первісний кредитор ОСОБА_3 відступила, а новий кредитор - ОСОБА_2, набула право вимоги, належне первісному кредитору згідно інвестиційного договору
№ 221/F від 16 листопада 2005 року.
Відповідно до пункту 1.2 цього Договору, новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання ним всіх своїх зобов`язань, передбачений умовами основного договору, в тому числі, передачі у власність нового кредитора трьохкімнатної квартири № 36, що розташована за будівельною адресою АДРЕСА_1, загальною площею за проектно-кошторисною документацією 120,91 кв. м., побудованої за рахунок інвестиційних внесків, при умові сплати новим кредитором 100 % інвестиційних внесків у розмірі 423 185,00 грн, в порядку та на умовах, встановлених основним договором.