Постанова
Іменем України
23 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 205/4829/17
провадження № 61-15347св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Петрова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Ганна Олегівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська
від 05 вересня 2018 року у складі судді Остапенко Н. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Г. О. про визнання договору дарування недійсним та витребування майна з незаконного володіння.
Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що ОСОБА_1 є законним та єдиним власником квартири АДРЕСА_1 . Перебуваючи у скрутному матеріальному стані, внаслідок існуючих кредитних зобов`язань перед банками, вона у березні
2016 року через свою знайому ОСОБА_5 познайомилась з ОСОБА_6, який всім представлявся працівником прокуратури, та з яким в них в подальшому зав`язались близькі дружні стосунки. ОСОБА_6, будучи обізнаним про її скрутне матеріальне становище, запропонував їй купити недорогу нерухомість, а саме квартиру вартістю 11 000,00 доларів США, з метою її подальшого вигідного перепродажу. Враховуючи, що вона не мала коштів на купівлю нерухомості, ОСОБА_6 запропонував їй позичити ці кошти у його знайомого ОСОБА_2, який надає позики під 5 % щомісячно. Після того, як вона погодилась на пропозицію ОСОБА_6, останній організував їй зустріч із ОСОБА_2 . Під час зустрічі ОСОБА_2 повідомив, що згоден надати їй необхідні кошти, проте йому потрібні гарантії їх повернення, на що
ОСОБА_6 та ОСОБА_2 запропонували їй оформити на
ОСОБА_2 договір дарування її квартири, тим самим до виконання боргових зобов`язань перед ОСОБА_2 убезпечити квартиру від інших кредиторів, а саме банківських установ, яким вона винна грошові кошти. Позивач, довіряючи ОСОБА_6 та будучи впевненою в його порядності, оскільки була впевнена, що він є працівником правоохоронних органів, погодилась на умови запропоновані ОСОБА_6 та ОСОБА_2
03 листопада 2016 року ОСОБА_6 на автомобілі відвіз її спочатку до органу реєстрації громадян, де зняли її з реєстраційного обліку, а в подальшому до нотаріуса для оформлення спірного договору дарування квартири. На її питання стосовно зняття з реєстраційного обліку пояснив, що це формальність для нотаріуса, без якої неможливо оформити договір дарування. 03 листопада
2016 року було укладено спірний договір дарування квартири. Однак, ОСОБА_2 грошові кошти їй не передав, а ОСОБА_6 перестав відповідати на телефонні дзвінки. У липні 2017 року ОСОБА_2 зателефонував їй та повідомив про намір продажу її квартири в рахунок боргових зобов`язань перед ОСОБА_6 21 липня 2017 року позивач звернулась до правоохоронних органів стосовно шахрайських дій з боку ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Позивач зазначає, що укладаючи спірний договір вона не мала на меті дарувати свою квартиру ОСОБА_2, оскільки справжньою метою укладання даного договору було забезпечення майбутнього грошового зобов`язання дарувальника перед обдарованим, проте ОСОБА_2 порушив умови домовленості, кошти їй не надав та 28 липня 2017 року продав квартиру ОСОБА_3 за 49 000,00 грн, який в свою чергу, відразу в той же день 28 липня 2017 року, уклав договір іпотеки із ОСОБА_4 на суму 420 000,00 грн. Зазначає, що вказана квартира вибула з її власності на підставі договору дарування, який є недійсним.
У зв?язку з наведеним, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_2 03 листопада 2016 року за № 4345, а також витребувати вказане нерухоме майно з незаконного володіння
ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня
2018 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між дарувальником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 03 листопада 2016 року та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В., зареєстрований в реєстрі за № 4345.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 квартиру
АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 .
Стягнуто із ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в рівних частках з кожного, на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 600,00 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що спірний правочин вчинено ОСОБА_1 під впливом обману, оскільки вона була впевнена другою стороною правочину, що метою спірного договору дарування було забезпечення майбутнього грошового зобов`язання дарувальника перед обдарованим, тоді як
ОСОБА_2 знав про відсутність такої обставини. За вказаних обставин, суд дійшов висновку про застосування статті 388 ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня
2018 року залишено без змін.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, апеляційний суд застосував правову позицію висловлену Верховним Судом України у постановах:
від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 19 жовтня 2016 року у справі
№ 6-1873цс16 та Верховним Судом у постанові від 27 березня 2019 року у справі 607/15555/17-ц, де вказано, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
09 серпня 2019 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
19 жовтня 2019 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційні скарги мотивовані тим, що договір дарування був укладений відповідно до норм ЦК України. Позивачкою не доведено та не надано належних та допустимих доказів ведення її в оману та фіктивності спірного правочину.
Доводи інших учасників справи
Відзиви на касаційні скарги не надходили.
Рух касаційних скарг та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2018 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2019 року у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.
Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська
від 05 вересня 2018 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 23 липня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року визнано поважними підстави для поновлення процесуального строку та поновлено ОСОБА_3 процесуальний строк на касаційне оскарження рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2018 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2019 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2018 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2019 року у даній справі.
Відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня
2018 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня
2019 року.
У жовтні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня
2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого
2020 року.
Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору дарування квартири, який посвідчений 03 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В., ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Право власності на вказану квартиру було зареєстроване за ОСОБА_2 у Єдиному реєстрі прав на нерухоме майно 03 листопада 2016 року.
28 липня 2017 року ОСОБА_2, відповідно до договору купівлі-продажу квартири, продав квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_3 за 49 000,00 грн.
В цей же день 28 липня 2017 року ОСОБА_3 уклав договір іпотеки, предметом якого є вказана квартира, із ОСОБА_4 . Цим договором іпотеки забезпечується виконання зобов?язань іпотекодавця перед іпотекодержателем за договором позики грошей, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, на суму 420 000,00 грн.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна станом на 02 серпня 2017 року вбачається, що ОСОБА_3 є власником спірної квартири та відповідно до договору іпотеки від 28 липня
2017 року іпотекодержателем квартири є ОСОБА_4, іпотекодавцем -
ОСОБА_3 .
Позивач звернулась до правоохоронних органів стосовно шахрайських дій з боку ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 24 серпня 2017 року постановою слідчого СВ Новокодацького ВП ДВП ГУ НПУ в Дніпропетровській області, старшого лейтенанта поліції Титової А. В., залучено ОСОБА_1 до кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040690002146 від 24 серпня 2017 року в якості потерпілої.
У ОСОБА_1 існують кредитні зобов?язання перед ПАТ "Ідея Банк", АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "ЦФР".
Після укладення спірного договору дарування квартири від 03 листопада
2016 року ОСОБА_1 продовжувала проживати у квартирі та проживає у ній і на теперішній час, сплачує за надані комунальні послуги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами, позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що подарувала квартиру ОСОБА_2, будучи у скрутному матеріальному становищі та погодившись на пропозицію останнього надати їй грошові кошти з гарантією їх повернення, тим самим до виконання боргових зобов`язань перед ОСОБА_2 убезпечити квартиру від інших кредиторів, а саме банківських установ, яким вона винна грошові кошти. Однак, після укладення спірного договору дарування квартири ОСОБА_2 грошові кошти їй не передав.
Вирішуючи спір, та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірний правочин, вчинено ОСОБА_1 під впливом обману, оскільки вона була впевнена другою стороною правочину, що метою спірного договору дарування було забезпечення майбутнього грошового зобов`язання дарувальника перед обдарованим, тоді як ОСОБА_2 знав про відсутність такої обставини. За вказаних обставин, суд дійшов висновку про застосування статті 388 ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, апеляційний суд застосував правову позицію висловлену Верховним Судом України у постановах: від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16 та Верховним Судом у постанові від 27 березня 2019 року у справі 607/15555/17-ц, де вказано, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Надаючи оцінку нормативно-правовому обґрунтуванню заявленим позовним вимогам та оскаржуваним судовим рішенням, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі
№ 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено, що: "стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню".