Постанова
Іменем України
22 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 203/3811/17
провадження № 61-22424св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада;
представник позивача - Максименко Світлана Миколаївна;
відповідач - ОСОБА_1 ;
представник відповідача - адвокат Ковалевський Михайло Станіславович;
третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, про визнання договору укладеним.
Позовна заява мотивована тим, що згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації на земельній ділянці по АДРЕСА_1 відповідач збудував будівлю торговельно-комерційного призначення.
Відповідно до приписів статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року до введення об`єкта в експлуатацію відповідач мав укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста. Між тим, такий договір відповідачем укладено не було.
У червні 2017 року позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти такий договір, запропонувавши йому відповідний проект, від підписання якого останній відмовився.
Ураховуючи викладене, Дніпровська міська рада просила суд визнати договір між Дніпровською міською радою в особі Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпра укладеним на умовах, передбачених Порядком залічення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури м. Дніпропетровська, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 21 липня 2011 року № 5/14, у запропонованій редакції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2019 року у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до частин другої, третьої, дев`ятої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.
23 липня 2012 року відповідач повідомив Дніпропетровську міську раду про готовність новозбудованого об`єкта по АДРЕСА_1 до експлуатації, подавши відповідну декларацію до центру дозвільних процедур "Єдине вікно" Дніпропетровської міської ради (вхідний № 1436). Згідно з поданою декларацією будівельні роботи було розпочато 21 вересня 2011 року та закінчено 03 липня 2012 року.
Отже строк позовної давності за спірними правовідносинами розпочався 24 липня 2012 року (наступний день після подання відповідачем декларації про готовність об`єкта до експлуатації) і закінчилася відповідно 23 липня 2015 року. Оскільки відповідач звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності, а позивач подав позов з її порушенням (18 жовтня 2017 року), суд першої інстанції, керуючись приписами частини четвертої статті 267 ЦК України, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2019 року скасовано.
Позов Дніпровської міської ради задоволено.
Визнано укладеним договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра між Дніпровською міською радою та ОСОБА_1 у запропонованій редакції.
Задовольняючи позовні вимоги Дніпровської міської ради, апеляційний суд виходив з того, що дії відповідача щодо несвоєчасного укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію не є такими, що обмежені в часі, оскільки Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" не містить приписів, згідно з якими замовник звільняється від своїх обов`язків щодо укладання договору про пайову участь у разі не звернення до відповідного органу з відповідною заявою. Тому порушення відповідачем своїх обов`язків є триваючим.
Позивачем доведено факт ухилення відповідача від укладення договору про пайову участь на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська, тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог та необхідність визнати укладеним договір про пайову участь замовників на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра між Дніпровською міською радою та ОСОБА_1 у запропонованій позивачем редакції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 203/3811/17 із Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.
Зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.
У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що спір у цій справі належить розглядати в порядку господарського, а не цивільного судочинства, оскільки на момент звернення позивача з позовом до суду (18 жовтня 2017 року) відповідач мав статус суб`єкта підприємницької діяльності. Суди не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня2019 року у справі № 760/13915/18(провадження № 14-234цс19).
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 липня 2008 року рішенням Дніпропетровської міської ради № 186/34 у зв`язку з наданням ОСОБА_1 у користування земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 (кадастровий №1210100000:02:408:0124) у м. Дніпропетровську, під будівництво будівлі торговельно-комерційного призначення, останнього було зобов`язано перерахувати у цільовий фонд міської ради кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська в сумі 29 196 грн (а. с. 137, 138, т. 1).
15 липня 2009 року між Дніпропетровською міською радою (орендодавцем) та ОСОБА_1 (орендарем) було укладено договір оренди землі, за яким орендодавець передав в оренду орендарю на три роки вказану земельну ділянку (а. с. 100-138).
23 липня 2012 року ОСОБА_1 повідомив Дніпропетровську міську раду про готовність новозбудованого об`єкта до експлуатації, подавши відповідну декларацію до центру дозвільних процедур "Єдине вікно" Дніпропетровської міської ради (вхідний № 1436). Згідно з поданою декларацією будівельні роботи було розпочато 21 вересня 2011 року і закінчено 03 липня 2012 року (а. с. 22, 23, т. 2).
23 липня 2015 року Дніпропетровська міська рада звернулася до ОСОБА_1 з листом № 10/15-501, яким запропонував на виконання статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" сплатити пайовий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська в сумі 381 383,56 грн (а. с. 22-25, т. 1).
29 серпня 2016 року відповідач сплатив кошти в сумі 29 196 грн, визначені рішенням Дніпропетровської міської ради від 08 липня 2008 року № 186/34 (а. с. 146, т. 1).
22 червня 2017 року позивач повторно звернувся до відповідача з листом № 10/15-501, яким запропонував на виконання статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" укласти договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра (а. с. 26-33, т. 1). Однак, вказаний договір не було укладено.
ОСОБА_1 до ухвалення судом першої інстанції рішення заявив про застосування позовної давності, оскільки з часу прийняття новоствореного об`єкту до експлуатації (12 липня 2012 року) сплинуло більше трьох років, тому, звернувшись у жовтні 2017 року із позовом про визнання договору про пайову участь укладеним, позивач пропустив строк позовної давності, який сплив 12 липня 2015 року (а. с. 229-231, т.1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.