Постанова
Іменем України
21 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 441/1314/18
провадження № 61-2790св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Орла Руслана Володимировича на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 02 липня 2019 року у складі судді Яворської Н. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Курій Н. М., Шандри М. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним первісним позовом, посилаючись на те, що відповідач будучи зареєстрованим та проживаючи у квартирі АДРЕСА_1 систематично порушує правила суспільного співжиття, вчиняє відносно неї протиправні дії, застосовує фізичне насильство, спричиняє їй тілесні ушкодження та побої, що підтверджується численними зверненнями в поліцію, а також нищить майно в квартирі, у зв`язку з чим вона вимушена залишити свою квартиру та винаймати інше житло.
У вересні 2016 року вона зверталася до суду з позовною заявою про виселення ОСОБА_2 із належної їй квартири, однак рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 24 листопада 2016 року в задоволенні позову їй було відмовлено через відсутність належних та допустимих доказів перешкоджання їй вільно володіти та користуватися своєю квартирою.
Відповідач не дивлячись на неодноразові попередження надалі продовжує створювати їй перешкоди в користуванні житловим приміщенням, а вжиті до ОСОБА_2 заходи попередження і громадського впливу не дали позитивних результатів, що робить неможливим для неї проживання з ним в одній квартирі, тому вона знову змушена звернутись з позовом до суду.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила виселети відповідача із належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним зустрічним позовом, посилаючись на те, що після 09 серпня 2016 року він із ОСОБА_1 фактично не спілкується, кожен живе своїм життям і з того часу у них не виникало жодних конфліктів, які б вказували на чиюсь протиправну поведінку.
Вигадки про насильство з його боку чи інші протиправні дії після 24 листопада 2016 року не підтверджені жодними доказами.
Відповідач є його матір`ю, виключно з корисливих мотивів намагається виселити його на вулицю та позбавити житла, що є неприпустимим з моральної точки зору.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши йому у користування кімнату площею 7,6 кв. м, а ОСОБА_1 - кімнату площею 17,1 кв. м. Кухню площею 11,3 кв. м, коридор площею 4,7 кв. м та кладову площею 0,8 кв. м залишити у спільному користуванні його та ОСОБА_1 .
Ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 20 вересня 2018 року справи об`єднано в одно провадження.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 02 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Виселено ОСОБА_2 із належної ОСОБА_1 на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено.
Задовольняючи первісний позов, місцевий суд виходив з того, що спірна квартира належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, вона не дає згоди на проживання ОСОБА_2 у ній, оскільки він систематично чинить їй перешкоди у користуванні та розпорядженні такою, а вона, щоб уникнути непередбачуваних наслідків вимушено винаймає окремо житло, тому порушене право позивача на користування та розпорядженням належним їй майном підлягає захисту.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що власник квартири не бажає спільно проживати з відповідачем, хоч він є її сином. ОСОБА_2 має окремий будинок, в якому проживає її колишній чоловік і батько відповідача, про наявність будинку не заперечував і сам відповідач ОСОБА_2, тобто він має інше житло на АДРЕСА_2.
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Городоцького районного суду Львівської області від 02 липня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Орел Р. В. подав касаційну скаргу на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 02 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що розгляд справи № 441/1278/16-ц та цієї справи здійснювалося суддею Городоцького районного суду Львівської області Яворською Н. І., що свідчить про грубе порушення норм процесуального права та упередженість судді.
Численні звернення ОСОБА_1 до Городоцького ВП Яворського відділу поліції ГУ НП у Львівській області спростовуються повідомленнями слідчих від 07 липня 2016 року № 65/2/54/20/08-15 та від 18 серпня 2016 року № 7856/54/20/12-16, згідно з якими кримінальні провадження щодо ОСОБА_2 закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі з грудня 2003 року, а зареєстрований з 09 квітня 2010 року. На обліку ні у психіатра, ні у нарколога не перебуває. Власного житла не має. Має проблеми зі здоров`ям.
Відповідач за первісним позовом протягом останніх років проживав у спірній квартирі сам, тому не міг чинити дебоші та сварки позивачу.
Виселення через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні винним правил суспільного співжиття. Одні лише факти звернення у відповідні органи зі скаргами на порушення правил суспільного співжиття без застосування до винного заходів впливу цими органами не є підставою для виселення.
Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Касаційна скарга не містить доводів в частині оскарження рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Городоцького районного суду Львівської області.
07 травня 2020 року справа № 441/1314/18 надійшла до Верховного Суду.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2020 року визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.
Відповідно до підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року № 10 "Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20 травня 2019 року № 3", у справі призначено повторний автоматизований розподіл судових справ в частині зміни суддів, які не входять до складу постійної колегії суддів.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 30 жовтня 2003 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2375, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13 квітня 2004 року № 3324344.
З 09 квітня 2010 року у спірній квартирі АДРЕСА_1 крім ОСОБА_1 також зареєстрований ОСОБА_2 .
Судами також встановлено, що проживаючи у спірній квартирі, яка належить ОСОБА_1 на праві власності ОСОБА_2 систематично порушує правила суспільного співжиття, створює неможливі умови для проживання позивача, що підтверджується, зокрема вироком Городоцького районного суду Львівської області від 01 лютого 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2018 року, згідно з яким ОСОБА_2 09 серпня 2016 року близько 07-00 год у квартирі АДРЕСА_1 на ґрунті особистих неприязних відносин з потерпілою ОСОБА_1, маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_1, умисно наніс потерпілій ОСОБА_1 один удар правою ногою в живіт, після чого схопив потерпілу руками за волосся ззаду, штовхнув її, від чого вона впала на коліна, бив її до пластикового відра з водою, чим спричинив їй два садна на передній поверхні правої вушної раковини, синець на ділянці дуги виличної кістки справа, синці на руках та на ногах, які відносяться до легкого тілесного ушкодження.
Також судами під час розгляду кримінальної справи було встановлено, що ОСОБА_1 протягом 2016-2017 років неодноразово зверталася до Городоцького РВ ГУ НП у Львівській області щодо неправомірної поведінки ОСОБА_2 відносно неї, зокрема 09 серпня 2016 року о 07-10 год, що підтверджується даними Єдиної інформаційної системи МВС України АРМОР.
Крім того, ОСОБА_2 виносилися офіційні попередження про неприпустимість протиправної поведінки відносно його матері ОСОБА_1 через конфлікти, що підтверджується офіційним попередженням № 106 та офіційними застереженнями №№ 77, 100.
ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
У матеріалах справи наявні чисельні звернення ОСОБА_1 до Городоцького ВП Яворівського відділу поліції ГУ НП у Львівській області з проханнями вжити заходів до відповідача, який порушує правила співжиття.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 825 ЦК України врегульовано розірвання договору найму житла.
Згідно із статтею 157 ЖК УРСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Частиною першою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Виходячи з аналізу змісту наведеної норми стаття 116 вказує на такі підстави виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення: а) систематичне руйнування чи псування жилого приміщення; б) використання його не за призначенням; в) систематичне порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку.
При вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК УРСР мають враховуватися порушення правил співжиття у сфері даних житлових відносин, а не такі правопорушення, що допущені відповідачем в іншому місці й не мають відношення до користування сторонами жилим приміщенням.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.