Постанова
Іменем України
21 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 320/3403/16-ц
провадження № 61-17089св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, нотаріус Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубова Антоніна Олексіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Ненашевою Яною Валеріївною, на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у складі судді Бахаєва І. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Кухаря С. В., Онищенко Е. А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, нотаріуса Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубової Антоніни Олексіївни про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, зобов`язання повернути житловий будинок та зобов`язання повернути грошові кошти,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовної заяви
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, нотаріуса Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубової А. О. про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, зобов`язання повернути житловий будинок та зобов`язання повернути грошові кошти.
Позовна заява мотивована тим, що вона є дочкою ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначає, що 22 червня 2000 року ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку площею 1062,0 кв. м.
Згодом 05 травня 2001 року частину земельної ділянки площею 461,92 кв. м він подарував ОСОБА_1 . Таким чином, у власності ОСОБА_3 залишилось 600,14 кв. м земельної ділянки, на яку він отримав у зв`язку зі змінами державний акт на право власності від 05 червня 2007 року.
10 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений нотаріусом Бєдновою Н. В., за умовами якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 600,14 кв. м та сплатила за нього 25 250,00 грн.
Вказує, що в порушення вимог статті 55 Закону України "Про нотаріат" та пунктів 60-64 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус не витребувала всі необхідні документи для нотаріального посвідчення угоди, не пересвідчилась хто є власником земельної ділянки, розташованої під житловим будинком і на якій підставі.
Під час укладання договору купівлі-продажу будинку, ОСОБА_2 нотаріусом були роз`яснені вимоги статті 120 ЗК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) а саме, що при переході права власності на житловий будинок право користування або право власності на земельну ділянку повинно бути оформлено окремою угодою.
Відмовляючись укласти угоду, договір купівлі-продажу або оренди земельної ділянки площею 600,14 кв. м, ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, про визнання права власності на земельну ділянку.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 березня 2010 року в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено. Аналогічне рішення було прийнято 28 березня 2013 року Апеляційним судом Запорізької області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. ОСОБА_2 звернулась з касаційною скаргою, де відповідачем зазначила померлого ОСОБА_3
20 квітня 2011 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було встановлено, що помер власник земельної ділянки площею 600,14 кв. м ОСОБА_3, та були скасовані зазначені рішення, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Після смерті батька ОСОБА_3 було виявлено спадкове майно до якого увійшла і спірна земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується матеріалами спадкової справи померлого № 593/10.
Ухвалюючи судове рішення 20 листопада 2012 року, суд визнав право власності на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу будинку, тобто з 10 листопада 2006 року за ОСОБА_2 . У зв`язку з чим ОСОБА_3 був незаконно позбавлений права власності на земельну ділянку та безпідставно наділено правом власності земельною ділянкою ОСОБА_2, яка ніяких визначених законодавством дій для набуття такого права не вчинила.
Крім того, її померлий батько ОСОБА_3 подарував їй спірну земельну ділянку на підставі договору дарування від 25 жовтня 2007 року, який був посвідчений нотаріусом Зубовою А. О. Вона, як обдарована прийняла цей дарунок.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зобов`язати ОСОБА_2 повернути житловий будинок АДРЕСА_1 спадкоємцю майна померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_1, а також зобов`язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 грошові кошти отримані померлим ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що позивачем неправильно обраний спосіб захисту порушеного права.
Так, позивачем ставиться питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 10 листопада 2006 року, шляхом пред`явлення позову до ОСОБА_2 та нотаріуса Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубової А. О., при цьому не вказавши, які саме вимоги не додержані стороною (сторонами) при укладенні вказаного правочину та, які норми матеріального права порушені, при цьому згідно принципу диспозитивності суд не вправі виходити за межі позовних вимог. Враховуючи викладене, судом за наявності наданих доказів у справі, не встановлено порушення прав позивача при укладенні договору купівлі-продажу житлового будинку.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погоджуючись з висновком суду першої інстанції, виходив з того, що підчас укладання спірного договору було дотримано всі необхідні вимоги, встановлені цивільним законодавством як збоку сторін договору, так і збоку нотаріуса. Доводи позивача, викладені як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі фактично зводяться до оскарження рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, яке набрало законної сили 28 березня 2013 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_1 через адвоката Ненашеву Я. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 червня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, а саме неправильно застосовано до даних правовідносин Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 27 квітня 2007 року № 997 у зв`язку з прийняттям ЦК України, зміст статті 120 ЗК України було приведено у відповідність до статті 377 ЦК України, яка була введена в дію до виникнення спірних правовідносин між сторонами у даній справі, у зв`язку з чим ухвалені незаконні судові рішення.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходило
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
04 жовтня 2019 року справа № 320/3403/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 2.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2020 року "Про обрання судді до Великої Палати Верховного Суду" № 4, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2020 року визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.
Відповідно до підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року № 10 "Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20 травня 2019 року № 3", у справі призначено повторний автоматизований розподіл судових справ в частині зміни суддів, які не входять до складу постійної колегії суддів.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 червня 2000 року ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку площею 1 062,00 кв. м. 05 травня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування частини земельної ділянки площею 461,92 кв. м, у власності ОСОБА_3 залишилась решта земельної ділянки площею 600,14 кв. м.
10 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 600,14 кв. м та сплатила за нього (житловий будинок) 25 250,00 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, спадщину за яким, в тому числі й право власності на спірну земельну ділянку, прийняла ОСОБА_1 .
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року визнано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу будинку - з 10 листопада 2006 року, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року дане рішення залишено без змін.
На час розгляду справи вказане рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області не скасовано та набрало законної сили 28 березня 2013 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права