Постанова
Іменем України
22 грудня 2020 року
справа № 501/330/18-ц
провадження № 61-8411св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту),
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М.
та Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського міського порту) (далі - ДП "АМПУ"), третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення
на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що з 30 серпня 2016 року він перебував
з відповідачем у трудових відносинах. 12 жовтня 2017 року ним було подано заяву на ім`я начальника Одеської філії ДП "АМПУ" щодо звільнення його
31 жовтня 2017 року за угодою сторін. Наказом відповідача від 23 жовтня 2017 року його було звільнено на підставі пункту 1 частини першої
статті 36 КЗпП України.
Разом із тим, зазначав, що 30 жовтня 2017 року він захворів
та до 27 листопада 2017 року перебував на лікарняному.
Вважав, що звільнення його з роботи у період тимчасової непрацездатності позбавило його права відізвати заяву щодо звільнення та отримати виплати у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати наказ начальника Одеської філії ДП "АМПУ" (адміністрація Одеського морського порту) від 23 жовтня 2017 року № 332К 3-2 "Про припинення трудового договору" незаконним та скасувати його; поновити його на роботі та стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 11 червня
2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Поновлено ОСОБА_1 строк на оскарження наказу начальника Одеської філії ДП "АМПУ" (адміністрація Одеського морського порту) від 23 жовтня 2017 року № 332К 3-2 "Про припинення трудового договору".
Наказ начальника Одеської філії ДП "АМПУ" (адміністрація Одеського морського порту) від 23 жовтня 2017 року № 332К 3-2 "Про припинення трудового договору" та звільнення ОСОБА_1 визнано незаконним
та скасовано.
Поновлено ОСОБА_1 в Одеській філії ДП "АМПУ" (адміністрація Одеського морського порту) на посаді заступника начальника розрахункового центру.
Стягнуто з Одеської філії ДП "АМПУ" (адміністрація Одеського морського порту) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 31 жовтня 2017 року по час ухвалення рішення суду
12 червня 2018 року у розмірі 141 330,06 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивача було звільнено
з роботи з порушенням норм трудового законодавства, правовими наслідками чого є поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року апеляційну скаргу ДП "АМПУ" в особі Одеської філії ДП "АМПУ" (адміністрація Одеського морського порту) задоволено. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 червня 2018 року скасовано та у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у разі домовленості між працівником і роботодавцем про припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник і працівник дійшли взаємної згоди.
Встановивши, що на адресу відповідача не надходила заява від позивача щодо анулювання попередньої домовленості про припинення договору
за угодою сторін, та це питання сторони не узгоджували, суд апеляційної інстанції вважав, що на час подання заяви про звільнення за угодою сторін та видачі спірного наказу про звільнення, не було спростовано волевиявлення позивача про припинення ним трудового договору за угодою сторін.
Вважав, що при звільненні позивача відповідачем було дотримано вимоги трудового законодавства, а тому відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2019 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Іллічівського міського суду Одеської області.
У листопаді 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії ДП "адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту), третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що його звільнено із займаної посади
з порушенням норм трудового законодавства, оскільки, як він вважав, його звільнено у період тимчасової непрацездатності.
Вважав, що звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої
статті 36 КЗпП України повинно відбуватись із врахуванням положень частини третьої статті 40 КЗпП України.
Посилався на те, що у своїй заяві від 12 жовтня 2017 року про його звільнення він не надавав згоди на припинення безстрокового трудового договору
та на його звільнення під час обставин, що не залежали від його волі.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Одеська філія ДП "АМПУ" (адміністрація Одеського морського порту), посилалася на те, що касаційна скарга є необґрунтованою,
а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята на основі повного та всебічного розгляду всіх обставин й дослідження матеріалів цивільної справи, правильного застосування норм матеріального
та процесуального права, а тому підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 30 серпня 2016 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах
із державним підприємством "Адміністрація морських портів України"
в особі Одеської філії ДП "АМПУ" (адміністрація Одеського міського порту) та займав посаду заступника начальника розрахункового центру (а. с. 7-8).
12 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звертався до адміністрації Одеського морського порту із заявою про звільнення його з 31 жовтня 2017 року
за згодою сторін, яка погоджена адміністрацією (а. с. 58).
Наказом державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії ДП "АМПУ" (адміністрація Одеського міського порту) від 23 жовтня 2017 року № 332К 3-2 ОСОБА_1 було звільнено 31 жовтня 2017 року за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої
статті 36 КЗпП України (а. с. 6).
Згідно копії листка непрацездатності від 30 жовтня 2017 року
серії АІІІ № 811100 ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні
до 28 листопада 2017 року (а. с. 9, 33).
Відповідно до вказаного листка непрацездатності 28 листопада 2017 року ОСОБА_1 повинен був стати до роботи.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня
2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції
до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Відповідно до частин першої та шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений
в абзаці сьомому статті 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 написав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін, на підставі пункту 1
частини першої статті 36 КЗпП України з 31 жовтня 2017 року,
яку він особисто подав відповідачу, будь-яких заходів щодо відкликання зазначеної вище заяви про звільнення не вживав.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги
чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи,
які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,
не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те,
що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення на нього тиску відповідачем під час написання заяви про звільнення із займаної посади за угодою сторін. Сукупність вищевказаних фактів свідчить про домовленість між роботодавцем та працівником про звільнення на підставі угоди сторін, тому звільнення позивача було правомірним.
Щодо звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України), а також
у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України).
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) зазначено, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до цієї Конвенції (статті 1), ратифікованих Україною, та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7); гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзаци четвертий, п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).