Постанова
Іменем України
22 грудня 2020 року
м. Київ
справа №183/7159/18
провадження № 61-9167св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма "Вільне-2002",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського районного суду Дніпропетровської області, у складі судді Сороки О. В., від 15 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., від 20 травня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Вільне-2002" (далі - СТОВ "Вільне-2002") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказав, що з 2013 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. 17 жовтня 2018 року він був викликаний до адміністрації товариства, де його примусили негайно написати заяву про звільнення за згодою сторін. Цим обставинам передував випадок, коли декілька працівників товариства було звільнено 12 жовтня 2018 року за те, що вони начебто вивезли 4 500 кг соняшника з механізованого зерносховища.
Працюючи начальником сторожової охорони, він повинен був одним з перших провести відповідну перевірку, в тому числі переглянути відеозапис вказаної події, однак його не допустили до перевірки, внаслідок чого виник конфлікт. Його було попереджено, щоб він не перешкоджав діям керівництва, в іншому випадку його також буде чекати доля інших звільнених за недовіру осіб. Роботодавець звинуватив його у недбалому ставленні до трудових обов`язків, які привели до крадіжки соняшника. За таких обставин він був змушений написати заяву про розірвання трудового договору за згодою сторін, хоча не мав на меті розривати трудовий договір та мав бажання продовжувати працювати.
Таким чином, звільнення відбулось за результатами впливу з боку керівництва, в стані надзвичайного хвилювання, що пов`язано з погрозами, шантажем, примусом до зазначеного у заяві формулювання про звільнення.
Вказав, що відповідач повинен відшкодувати йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з розміру заробітної плати, яку він фактично отримував, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 30 000 грн, яка була завдана внаслідок незаконного звільнення та примусового написання заяви.
Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати незаконним наказ № 152-к/тр від 17 жовтня 2018 року про припинення трудового договору; поновити його на роботі на посаді начальника сторожової охорони СТОВ "Вільне-2002"; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 9 220 грн за період з 17 жовтня 2018 року до 17 листопада 2018 року; стягнути з відповідача спричинену моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено обставин незаконності його звільнення відповідачем, зокрема вчинення останнім відносно нього фізичного, психологічного тиску або примусу, а тому відсутні правові підстави для поновлення його на роботі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували положення статей 21, 36 КЗпП України до спірних правовідносин, без врахування правових висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 813/4037/16, від 11 липня 2018 року у справі № 821/761/17, в яких зазначено, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, роботодавець може звільнити працівника у день подання ним заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день, дату і звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення.
Крім цього, заявник посилається на положення пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", згідно із яким при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу та працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 травня 2013 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в СТОВ "Вільне-2002" та 01квітня 2017 року переведений на посаду начальника сторожової охорони.
20 квітня 2017 року між сторонами укладено договір про індивідуальну матеріальну відповідальність.
Наказом № 152-к/тр від 17 жовтня 2018 року начальника сторожової охорони ОСОБА_1 звільнено за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України та прийняте рішення щодо здійснення належних при звільненні виплат.
Підставою для звільнення позивача стала власноруч написана та подана ним заява від 17 жовтня 2018 року про звільнення за угодою сторін, із зазначенням дати звільнення - 17 жовтня 2018 року, яку було задоволено роботодавцем, після чого сторони підписали угоду про розірвання трудового договору, яка була підписана працівником ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.