Постанова
Іменем України
21 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 465/1520/16-ц
провадження № 61-6004св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Серафим Людмила Вікторівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 13 березня 2018 року у складі судді Кузя В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Серафим Людмила Вікторівна, про визнання недійсними довіреності та договору дарування,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 23 січня 2014 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Серафин Л. В. посвідчено договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_2, від імені якої за довіреністю діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_4, який зареєстровано в реєстрі за № 60.
Зазначена квартира належала на праві спільної часткової власності йому та відповідачу ОСОБА_2, що підтверджується витягом від 28 вересня 2010 року № 27456946, виданим Обласним комунальним підприємством ЛОКП БТІ та ЕО, а також рішенням Франківського районного суду міста Львова від 30 вересня 2008 року у справі про поділ майна подружжя.
Вважає, що договір дарування посвідчений нотаріусом із грубим порушенням норм чинного законодавства, оскільки за основу такого взято рішення Франківського районного суду міста Львова від 30 вересня 2008 року, згідно з яким майно поділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а не ОСОБА_1, однак нотаріусом вказане прізвище позивача вірно, як і в подальшому реєстратором при здійсненні державної реєстрації, що суперечить Тимчасовому положенню про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав".
Вказаним судовим рішенням встановлено спільну часткову власність між ним та відповідачем, на яке розповсюджуються норми статті 358 ЦК України, однак ОСОБА_2 зареєструвала свою частку квартири як приватну спільну часткову власність, що підтверджується Витягом № 27456946 про реєстрацію права на нерухоме майно від 28 вересня 2010 року.
Окрім того, у договорі дарування міститься посилання на те, що 1/2 частка спірної квартири є особистою приватною власністю ОСОБА_2 на підставі рішення Франківського районного суду міста Львова, що свідчить про фальсифікацію документів з боку нотаріуса, відповідача ОСОБА_2 та її довіреної особи ОСОБА_3 .
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсною довіреність, посвідчену Євгенією Орловою, акредитованим нотаріусом штату Каліфорнія округу Лос-Анджелес 19 грудня 2013 року, та договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, посвідчений 23 січня 2014 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу (далі - Львівський МНО) Серафим Л. В. як такий, що укладений з порушенням Закону України "Про нотаріат", ЦК України, Гаазької Конвенції 1961 року та Закону України "Про міжнародне приватне право".
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 13 березня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 06 червня 2018 року, в задоволенні позову про визнання недійсною довіреності відмовлено за безпідставністю заявлених позовних вимог.
У задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування відмовлено за відсутністю правових підстав для задоволення позову.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що нормами ЦК України не передбачено обов`язку одного із співвласників у праві спільної часткової власності отримувати згоду від іншого співвласника на відчуження належної йому частки.
Також законом не передбачено вимоги про виділення частки у праві спільної часткової власності для реалізації співвласником свого права на розпорядження належною йому часткою.
ОСОБА_2 за оспорюваним договором дарування розпорядилася належною їй часткою у праві спільної часткової власності на спірну квартиру, подарувавши її ОСОБА_4, тому відсутні правові підстави для висновку про недійсність цього договору та про порушення внаслідок його укладення прав позивача ОСОБА_1 .
Також безпідставними є й вимоги про визнання недійсною довіреності, якою відповідач ОСОБА_2 надала повноваження відповідачу ОСОБА_3 укласти від її імені оспорюваний договір дарування належної їй частки в квартирі, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено, що оспорюваними правочинами порушується право позивача, яке підлягало б захисту в судовому порядку.
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Франківського районного суду міста Львова від 13 березня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Франківського районного суду міста Львова від 13 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій були повністю проігноровані положення постанови Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.
Нотаріус Серафим Л. В. відчужила майно, яке знаходилося у спільній частковій власності, самовільно присвоїла йому статус особистої власності, і після цього зареєструвала вказану у договорі дарування особисту власність як приватну спільну часткову. Проте вказані факти не досліджувалися судами попередніх інстанцій.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Франківського районного суду міста Львова.
12 травня 2020 року справа № 465/1520/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2020 року визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.
Відповідно до підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року № 10 "Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20 травня 2019 року № 3", у справі призначено повторний автоматизований розподіл судових справ в частині зміни суддів, які не входять до складу постійної колегії суддів.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно із свідоцтвом про право власності на квартиру від 07 листопада 2001 року № 8000055 квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 30 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2009 року, за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частину автомобіля марки Volkswagen Golf 3, 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину зазначеної квартири та на 1/2 вищевказаного автомобіля.
28 вересня 2010 року Обласним комунальним підприємством ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєстровано право власності ОСОБА_2 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, реєстраційний номер 31608000.
19 грудня 2013 року ОСОБА_2 видала на ім`я ОСОБА_3 довіреність на право розпорядження усім її майном.
Зазначена довіреність була посвідчена акредитованим нотаріусом штату Каліфорнія, округу Лос-Анджелес Євгенією Орловою, яка діяла на підставі ліцензії № 1945851, виданої секретарем штату Каліфорнія та дійсної до 29 липня 2015 року.
23 січня 2014 року між ОСОБА_2, від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, згідно з яким ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв у дар 1/2 частку вказаної квартири.
Також судами встановлено, що у січні 2015 року ОСОБА_1 звертався до Франківського районного суду міста Львова із позовною заявою до Серафин Л. В. про визнання протиправними дій та визнання недійсним договору дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 08 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вказане судове рішення мотивоване тим, що право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинилося реєстрацією права власності відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 28 вересня 2010 року за ОСОБА_2 права приватної спільної часткової власності на 1/2 частину спірної квартири на підставі рішення Франківського районного суду міста Львова від 30 вересня 2008 року. Таким чином за оспорюваним договором ОСОБА_2 розпорядилася своєю часткою у праві спільної часткової власності, тому положення статті 369 ЦК України на спірні правовідносини не поширюються. Права позивача оспорюваним правочином не порушені.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права