Постанова
Іменем України
21 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 520/4274/16-ц
провадження № 61-10929св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач (за зустрічним позовом - відповідач) - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2 (за зустрічним позовом - позивач), ОСОБА_3 (за зустрічним позовом - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору), ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 червня 2018 року у складі судді Бескровного Я. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Калараша А. А.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частину домоволодіння.
Позов мотивувала тим, що вона набула право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 за час шлюбу з ОСОБА_5 . Водночас ОСОБА_5 набув на нього право власності за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2003 року у справі № 2-927/03. Право власності на вказане домоволодіння за ОСОБА_5 було зареєстровано 18 липня 2008 року.
Посилаючись на норми статей 60, 68, 70 СК України ОСОБА_1 просила визнати за нею права власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, як на майно, набуте за час шлюбу.
У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про визнання права власності.
На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що після смерті її батька - ОСОБА_5, останній залишив на її ім`я заповіт, яким заповів усе своє майно їй. Вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак через шість місяців нотаріус видати свідоцтво відмовився, оскільки на 1/2 частини вказаного домоволодіння претендувала ОСОБА_1 і на 1/2 частини будинку мала право ОСОБА_6, яка, як дочка померлого та непрацездатна, мала право на обов`язкову частку у спадщині.
З урахуванням викладеного ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на 5/6 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 у ОСОБА_5 виникло у порядку Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР), який був чинний на час придбання майна у власність, так і на час ухвалення та вступу в законну силу судового рішення, яким за ОСОБА_5 визнано право власності на домоволодіння зі збільшеною площею. Подальша державна реєстрація в такому випадку є офіційним визнанням державою вже набутого права власності, а не підставою його виникнення. ОСОБА_1 не доведено факту проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю до 23 червня 2001 року (часу реєстрації шлюбу) та факту вкладання у створення предмета спору спільних коштів та спільної праці, як сім`ї. Підстави виникнення спільної сумісної власності на майно, що раніше належало дружині, чоловіку передбачені статтею 62 СК України, не охоплюються заявленими вимогами ОСОБА_1 . Вимоги про визнання предмета спору об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 з підстав, передбачених статтею 62 СК України, не заявлялись.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила рішення судів першої і апеляційної інстанцій в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно встановили фактичні обставини справи, не встановили час фактичного виникнення у ОСОБА_5 права власності на окреме домоволодіння АДРЕСА_1, не застосували статтю 16 Закону України "Про власність", пункти 1.4 - 1.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5. Право власності ОСОБА_5 на окреме домоволодіння АДРЕСА_1 набуте на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2003 року (під час їхнього перебування у шлюбі), тому вказане домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя. З 1997 року вони з ОСОБА_5 проживали однією сім`єю, про що зазначено у рішенні Малиновського районного суду м. Одеси від 28 березня 2003 року у справі
№ 2-2337. Надані позивачем докази дають підстави для визнання спірного домоволодіння спільною сумісною власністю подружжя. Площа домоволодіння, що належав ОСОБА_5 збільшилася не за рахунок набуття у власність інших частин домоволодіння, а шляхом збільшення площі внаслідок його реконструкції та добудови.
У травні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову ОСОБА_2 в апеляційному порядку не переглядалось, тому не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 25 травня 1995 року ОСОБА_5 за договором дарування став власником частини домоволодіння (літ. "Б"), яка складається із одного житлового будинку та надвірних споруд на АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2003 року у справі № 2-927/03 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання права власності, на підставі проєкту розподілу домоволодіння АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 визнано право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. "Б", загальною площею 246,8 кв. м, літньої кухні літ. "Н", гаражу літ. "О".
Право власності за ОСОБА_5 зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 09 серпня 2004 року (т. 2, а. с. 132).
Згідно зі свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 23 червня 2001 року зареєстрували шлюб (т. 1, а. с. 9), який відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 02 вересня 2003 року серії НОМЕР_2 розірвано (т. 1, а. с. 10).
Згідно зі свідоцтвом про шлюб НОМЕР_3 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 28 жовтня 2006 року зареєстрували шлюб (т. 1, а. с. 11), який відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_4 13 квітня 2013 року розірвано (т. 1, а. с. 12).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (т. 1, а. с. 9), залишивши заповіт від 24 листопада 2012 року, яким усе своє майно заповів ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 89).
Згідно з листом Комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації Одеської міськради з 21 квітня 1999 року до 14 жовтня 2002 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на 18/300 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , які з 14 жовтня 2002 року були виділені в 5/6 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 166, 167).
ОСОБА_1 обґрунтовувала свій позов тим, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 з 28 жовтня 2006 року до 13 квітня 2013 року, а право власності на спірний будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_5 зареєстрував 18 липня 2008 року, тому на підставі статей 60, 68, 70 СК України вона має право на 1/2 частини цього домоволодіння.
Площа спірного домоволодіння на час ухвалення судового рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2003 року про визнання за ОСОБА_5 складала 246,8 кв. м, тому ОСОБА_5 набув право власності за спірне домоволодіння в період дії ЦК Української РСР і в порядку, передбаченому зазначеним Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Статтею 74 СК України передбачено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час набуття ОСОБА_5 у власність спірного майна, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.