Постанова
Іменем України
22 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 754/7953/16
провадження № 61-16035св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Деснянського районного суду міста Києва, у складі судді Клочко І. В., від 02 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії судів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Борисової О. В., від 29 вересня 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки кредитором спадкодавця.
Свої вимоги АТ КБ "ПриватБанк"мотивувало тим, щоміж АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 15 червня 2006 року укладено кредитний договір, згідно з яким позичальнику надано кредит у розмірі 35 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % річних. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором між кредитором, боржником і відповідачем ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, у відповідності до якого було передано в іпотеку майно - квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_4 помер. Станом на день смерті заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором становить 83 227, 99 доларів США, з яких 34 663, 95 доларів США заборгованість за кредитом; 47 024, 04 доларів США заборгованість за відсотками; 1 540 доларів США заборгованість з комісії.
Спадкоємцями ОСОБА_4 є відповідачі.
Із урахуванням викладеного, позивач просив позов задовольнити, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KIVPGA0000089П від 15 червня 2006 року у розмірі 21 075, 87 доларів США звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу на прилюдних торгах та виселити відповідачів із вказаної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 липня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги заявлені банком до ОСОБА_2 не підлягають до задоволення з тих підстав, що кредитором не надано доказів того, що ОСОБА_2 дійсно є спадкоємцем померлого боржника. З вимогами до ОСОБА_2 позивач звернувся з пропуском строків, передбачених статтею 1281 ЦК України. Згідно розрахунку заборгованості останній платіж по договору був здійснений 22 червня 2009 року, тобто право вимоги в банку виникло ще в 2009 році, а строк кредитного договору закінчився 15 червня 2010 року, проте останній не пред`явив свої вимоги до ОСОБА_2 протягом одного року від настання строку вимоги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, районний суд виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки строк кредитного договору закінчився 15 червня 2010 року, однак із цим позовом позивач звернувся лише у червні 2016 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 змінено. Викладено мотивувальну частину рішення в частині зазначених позовних вимог у редакції постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок районного суду про те, що позивачем пропущено встановлений статтею 1281 ЦК України строк для пред`явлення вимоги до спадкоємця є помилковим, оскільки позивач 02 серпня 2014 року, тобто протягом шести місяців з моменту відкриття спадщини, звернувся до П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори з претензією в порядку статті 1281 ЦК України.
Посилання районного суду як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 на той факт, що строк кредитного договору закінчився 15 червня 2010 року, проте позивач не пред`явив свої вимоги до ОСОБА_2 протягом одного року від настання строку вимоги, є недоречними, оскільки ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 11 вересня 2014 року до П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулась відповідач ОСОБА_2, а тому висновок районного суду про те, що кредитором не надано доказів того, що ОСОБА_2 дійсно є спадкоємцем померлого боржника є помилковим.
Водночас у спірних правовідносинах своєчасне пред`явлення кредитором вимог до спадкоємця через нотаріальну контору не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем пропущено загальні строки позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк", в якій заявник просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 липня 2018 року у справі 522/31199/13-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі 357/9126/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
АТ КБ "ПриватБанк" стверджує, що при вирішенні спору судами не було враховано, що загальний строк позовної давності за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, переривався шляхом пред`явлення позовів до суду. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2011 року у справі № 2-334/2011 позов банку до божника задоволено, стягнуто заборгованість за кредитним договором у зв`язку із неналежним виконанням боржником взятих на себе зобов`язань. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03 березня 2014 року у справі № 754/19310/13-ц позов банку до боржника (іпотекодавця) та іпотекодавця задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки від імені відповідачів, виселено відповідачів із спірного нерухомого майна. Звернувшись до суду із цим позовом у червні 2016 року, кредитор не пропустив загальний строк позовної давності.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2020 року справу за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки кредитором спадкодавця призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. Окрім того, суди мали б відмовити у відкритті провадження у справі з підстав, визначених статтею 186 ЦПК України, оскільки позивач уже звертався із аналогічним позовом до боржника та іпотекодавця у справі № 754/19310/13-ц, який було задоволено.
У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 посилається на те, що при вирішенні спору суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду із цим позовом, про який було заявлено стороною спору. Позивачем не було надано належним чином завірених копій судових рішень Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2011 року у справі № 2-334/2011, від 03 березня 2014 року у справі № 754/19310/13-ц. Окрім того, позивач не посилався на зазначені судові рішення при зверненні до суду із цим позовом, а також з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції у цій справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 червня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", яке згідно наказу Міністерства фінансів України № 519 від 21 травня 2018 року змінило зазву на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № KIVPGA0000089П, у відповідності до якого позичальник отримав кредит у вигляді поновлюваної лінії у розмірі 26 120 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, на строк з 15 червня 2006 року до 15 червня 2010 року.
12 липня 2007 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, згідно з якою пункт 1.1 кредитного договору викладено в іншій редакції.
Відповідно до зазначеної додаткової угоди банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку на строк з 15 червня 2006 року по 15 червня 2010 року включно, у вигляді поновлювальної лінії в розмірі 37 540 доларів США.
Позивачем виконані умови договору, надано кредитні кошти. У свою чергу позичальник зобов`язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит у визначений договором строк, а також виконати інші свої зобов`язання згідно з договором.
ОСОБА_4 порушив умови договору в частині виконання обов`язку з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка нарахована банком станом на дату смерті позичальника у розмірі 83 227, 99 доларів США, з яких: 34 663, 95 доларів США - заборгованість за кредитом; 47 024, 04 доларів США - заборгованість за відсотками; 1 540 доларів США - заборгованість з комісії.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № KIVPGA0000089П від 15 червня 2006 року між позивачем, позичальником та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, у відповідності до якого банку передана в іпотеку квартира АДРЕСА_1 .
12 липня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, у зв`язку з укладанням між банком та позичальником додаткової угоди № 1 від 12 липня 2007 року до кредитного договору.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Згідно матеріалів спадкової справи № 1060/2014 щодо майна померлого ОСОБА_4 , 02 серпня 2014 року позивач звернувся до П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори з претензією в порядку статті 1281 ЦК України.
11 вересня 2014 року до П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулась відповідач ОСОБА_2
23 березня 2015 року позивач повторно звернувся до П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори з претензією в порядку статті 1281 ЦК України.
27 березня 2015 року П`ятнадцятою Київською державною нотаріальною конторою надано позивачу відповідь, у відповідності до якої банк повідомлено про факт звернення з заявою про прийняття спадщини ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.