ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 287/39/18-ц
провадження № 61-11895св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області, в інтересах якого діє Прокопчук Валерій Вікторович, на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 2 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Стратович В. О., та постанову Житомирського апеляційного суду від 4 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зазначає, що перебувала у трудових відносинах з Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області: з 27 лютого 2008 року обіймала посаду головного спеціаліста по відшкодуванню шкоди потерпілим, з 1 серпня 2011 року - головним бухгалтером Олевського відділення управління виконавчої дирекції Фонду в Житомирській області, з 1 серпня 2017 року - заступником начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - заступником головного бухгалтера. Наказом від 22 грудня 2017 року № 470-к звільнена з 9 січня 2018 року у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України
(далі - КЗпП України).
Вказує, що звільнення є незаконним, оскільки в установленому законом порядку не попереджена про наступне звільнення у зв`язку із скороченням штату працівників і їй не запропоновано жодної посади за новим штатним розписом, її переважне право на залишення на роботі відповідачем не враховано.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 2 квітня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ від 22 грудня 2017 року № 470-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - заступника головного бухгалтера Ємільчинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду в Житомирській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - заступника головного бухгалтера Ємільчинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду в Житомирській області з 9 січня 2018 року; у задоволенні позову у іншій частині відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із підстав невиконання вимог статті 49-2 КЗпП України, а саме непопередження належним чином позивача про звільнення за два місяці у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників згідно
пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції послався на їх безпідставність.
Житомирський апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування наказу від 22 грудня 2017 року № 470-к про звільнення ОСОБА_1 і її поновлення на посаді є законним, ухваленим відповідно до норм матеріального права із додержанням норм процесуального права.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з вимог частин першої та другої
статті 235 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У червні 2019 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області, в інтересах якого діє Прокопчук В. В., звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Олевського районного суду Житомирської області від 2 квітня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 4 червня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заявник вказує, що при звільненні ОСОБА_1 дотриманий порядок вивільнення працівників при скороченні чисельності штату працівників. ОСОБА_1 в усній формі пропонувалася робота на підприємстві, але вона відмовилася і 21 грудня 2017 року написала заяву про звільнення, а від запропонованої 30 січня 2018 року роботи позивач відмовилась.
Оскільки ОСОБА_1 не була членом профспілки підприємства, і відповідач не звертався до профспілки за згодою на її звільнення.
Висновки суду першої та апеляційної інстанції щодо незаконності дій відповідача зводяться до невчасного повідомлення ОСОБА_1 про звільнення, що суперечить висновкам постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", за якими при недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.
Прийнявши рішення про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд, помилково вказав період вимушеного прогулу з 10 січня 2018 року до 12 квітня 2019 року і неправомірно стягнув суму середнього заробітку на підставі статті 235 КЗпП України, посилаючись на виконання рішення Олевського районного суду Житомирської області від 2 квітня 2019 року, де не врахувавши, що позивач до своїх обов`язків не приступила і, звільнившись 12 квітня 2019 року на підставі
пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, отримала повний розрахунок. Період з 3 квітня 2019 року до 12 квітня 2019 року не може входити в обрахунок стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відзив на касаційну скаргу у провадження касаційного суду не надходив.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі і витребувано її матеріали з Олевського районного суду Житомирської області.
Ухвалою цього суду від 3 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Обставини справи, які встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що з 27 лютого 2008 року ОСОБА_1 працювала у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Олевському районі Житомирської області на різних посадах, а з 1 серпня 2017 року у зв`язку із злиттям двох фондів - заступником начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - заступником головного бухгалтера.
24 жовтня 2017 року Управлінням виконавчої дирекції Фонду у Житомирській області видано наказ № 90-ос "Про попередження працівників про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці", яким зобов`язано відповідальних осіб провести заходи щодо попередження працівників про зміну істотних умов праці працівників.
27 жовтня 2017 року ОСОБА_1 повідомленням за вихідним № 10-287 відповідно до вимог статті 32 КЗпП України письмово попереджено про зміну організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які вступають в дію з 1 січня 2018 року та про можливе майбутнє звільнення, з яким остання ознайомилася того ж дня, про що свідчить її підпис.
Наказом від 22 грудня 2017 року № 470-к ОСОБА_1 звільнена з посади заступника начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - заступника головного бухгалтера Ємільчинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду у Житомирській області з 29 грудня 2017 року у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників згідно з
пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Наказом від 29 грудня 2017 року № 485-к ОСОБА_1 ухвалено звільнити із займаної посади в перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, з яким остання ознайомилася 9 січня 2018 року.
Суди з наданих відповідачем доказів установили, що в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області відбулося скорочення чисельності штату працівників, що підтверджується штатним розписом Ємільчинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області, затвердженим начальником управління виконавчої дирекції 31 жовтня 2017 року, та наказом від 19 грудня 2017 року № 396-к "Про введення в дію структури та штатного розпису", згідно якого посада заступника начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - заступника головного бухгалтера Ємільчинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду в Житомирській області скорочена.
19 січня 2018 року Управлінням держпраці у Житомирській області прийнята постанова про накладення штрафу № ЖИ 34 06-03-42 /1052 на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області в розмірі 3 200 грн за порушення частини першої статті 49-2 КЗпП України при звільнення працівників за пунктом 1 частини першої
статті 40 КЗпП України, зокрема, ОСОБА_1 .
Судами також установлено, що в управлінні та відділеннях управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області у період дії попередження працівників про можливе звільнення вакантні посади, які не підлягали скороченню з 1 січня 2018 року, відсутні.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460 IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Пунктом 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України
від 5 січня 2020 року № 460 IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.