Постанова
Іменем України
22 грудня 2020 року
м. Київ
справа №161/2476/18
провадження № 61-17744св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Перший відділ Державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні.
Позов мотивований тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 серпня 1997 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . У сторін є двоє дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спірні відносини в частині поділу рухомого майна є завершеними. 05 липня 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області виніс рішення про поділ нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 з відступом від засад рівності часток колишнього подружжя, виділивши їй 5/8 частин спірного нерухомого майна. 04 грудня 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області постановив рішення, яким визнав за ОСОБА_2 право власності на 3/8 частин цього приміщення. Спільне нежитлове приміщення з моменту його придбання використовується позивачем як підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, доходи від якої є єдиним джерелом для забезпечення матеріальних потреб дітей. З відповідачем у неї виникають конфліктні ситуації з приводу приміщення. Поділ приміщення є неможливим з технічної точки зору, оскільки відсутні технічні можливості окремого підключення інженерних мереж і комунікацій, порушення вимог ДБН, санітарних та екологічних норм.
Позивач вказувала, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 21 грудня 2016 року задоволено її позов до ОСОБА_2 про визнання договору позики спільним зобов`язанням та стягнення коштів за договором позики. За виконавчим листом Луцького міськрайонного суду державним виконавцем Першого відділу ДВС ЛМУЮ 28 вересня 2017 року відкрито виконавче провадження ВП № 54892651 по стягненню з ОСОБА_2 на її користь коштів в сумі 787 496,81 грн. На виконанні у Першому відділі ДВС ЛМУЮ перебуває ще три провадження про стягнення на її користь аліментів, судового збору, моральної шкоди, по яких відповідач не сплатив борг. Загальна сума заборгованості у всіх виконавчих провадженнях на день звернення з позовною заявою до суду боржника ОСОБА_2 перед нею складає 864 336 грн. Ринкова вартість нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 складає 1 462 590 грн, а вартість 5/8 частин - 914 118,75 грн; вартість 3/8 частин - 548 471,25 грн. Сума коштів боргу відповідача перевищує вартість його частки приміщення на 315 865 грн. Попереднє невнесення вартості частки приміщення, яка припиняється, на депозитний рахунок суду, з урахуванням фактичних обставин справи, не буде суперечити вимогам частини другої статті 365 ЦК України та не завдасть істотної шкоди відповідачу.
Виходячи з того, що частка відповідача є незначною, виділення і поділ приміщення є неможливим, спільне користування цим приміщенням є неможливим, вважає, що вирішенням цієї ситуації є припинення права власності на частку приміщення, що належить відповідачу шляхом зустрічних зарахувань його боргових зобов`язань за виконавчими провадженнями.
ОСОБА_1 просила:
припинити право власності ОСОБА_2 на 3/8 частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 ;
визнати за нею право власності на 3/8 частки нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 без компенсації відповідачу її вартості;
визнати частково виконаними боргові зобов`язання відповідача ОСОБА_2, як боржника у виконавчих провадженнях, за якими вона є стягувачем;
стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області в складі судді: Плахтій І. Б., від 23 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Припинено право власності ОСОБА_2 на 3/8 частини нежитлового приміщення, загальною площею 136,0 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частини нежитлового приміщення, загальною площею 136,0 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано частково припиненим боргове зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 54802651 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 29 750 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ на день ухвалення рішення становить 787 496,81 грн та 7 250 грн. судових витрат, а саме: на суму - 548 471,25 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно з висновком експертного дослідження № 489/5 від 06 листопада 2017 року (а.с. 30-46) ринкова вартість нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, що використовується як магазин " ІНФОРМАЦІЯ_4 " становить 1 462 590 грн; частка ОСОБА_1 в розмірі 5/8 частин - 914 118,75 грн; частка ОСОБА_2 в розмірі 3/8 частин - 548 471,25 грн.
Поділ нежитлового приміщення, що використовується як магазин " ІНФОРМАЦІЯ_4 " по АДРЕСА_1 як магазину у співвідношенні 5/8 частин до 3/8 частин з метою обладнання окремих ізольованих магазинів не можливий. Спільне користування майном суперечить інтересам власників майна, як колишнього подружжя між якими склалися неприязні міжособистісні відносини. Неможливість спільного володіння та користування слід розуміти не тільки як об`єктивну, а і як обумовлену стосунками між співвласниками, що фактично склалися. Тому є достатні підстави припинити право власності ОСОБА_2 на його частку у спільному майні. Вартість частки відповідача ОСОБА_2 в спільному нежитловому приміщенні становить 548 471,25 грн.
Суд першої інстанції вказав, що обов`язковою умовою для припинення права власності є, згідно з частиною другою статті 365 ЦК України, внесення позивачем вартості частки на депозитний рахунок суду. В ході розгляду справи встановлено наявність судових рішень про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 . На виконання ухвалених рішень, судом було видано виконавчі листи, які перебувають на виконанні у Першому ВДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області. Загальна сума заборгованості по всіх відкритих виконавчих провадженнях на користь ОСОБА_1 складає 893 016,96 грн. Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач вказувала на те, що припинення права власності на частку відповідача у спірному нежитловому приміщенні не тільки не завдасть йому шкоди, а також буде мати своїм наслідком виконання рішення суду про стягнення з нього на її користь невиконаних боргових зобов`язань.
Суд першої інстанції зробив висновок, що попереднє невнесення позивачем вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду, з урахуванням фактичних обставин даної справи, зокрема наявності непогашених боргових зобов`язань відповідача перед позивачем, не буде суперечити вимогам частині другій статті 365 ЦК України, не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, тобто не відбудеться порушення вимог пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України. Захист прав позивача в обраний нею спосіб не суперечить положенням статті 16 ЦК України, а матиме на меті дотримання розумного балансу між правами та обов`язками сторін у справі. Позивач заявила вимогу про зарахування зустрічних позовних вимог, в основу зарахування покладає, в тому числі і заборгованість по аліментах тоді як у відповідності з пункту 2 частини першої статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог про стягнення аліментів. Тому суд зробив висновок про доцільність зарахування вимог, в рахунок компенсації вартості частки ОСОБА_2, за борговим зобов`язанням ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 54802651 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 29 750 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ на день ухвалення рішення становить 787 496,81 грн та 7 250 грн. судових витрат, а саме: на суму - 548 471,25 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17 зроблено висновок, що стаття 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, у пунктах 1-3). Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном. Проте позивач не довела неподільності спільного нежитлового приміщення, неможливості володіння і користування спірним майном разом з відповідачем, а також, що припинення права відповідача на відповідну частку не завдасть істотної шкоди його інтересам та членам його сім`ї. Апеляційним судом критично оцінив висновок експертного дослідження № 489/5 від 06 листопада 2017 року. У висновку зазначено, що ринкова вартість нежитлового приміщення, що використовується як магазин становить 1 462 590 грн.; розподіл нежитлового приміщення, що використовується як магазин " ІНФОРМАЦІЯ_4 " по АДРЕСА_1 , як магазину, у співвідношенні 5/8 до 3/8 з метою обладнання окремих ізольованих магазинів не можливий. Згідно технічного паспорту спірне приміщення є нежитловим приміщенням, площею 136,0 кв. м. Даним висновком експертизи не вирішувалось питання щодо ринкової вартості та щодо можливості поділу між двома співвласниками саме нежитлового приміщення. Отже, відсутні докази, що спірне нежитлове приміщення є неподільною річчю між двома співвласниками. У відповідності до часток співвласників на 5/8 частин приміщення приходиться 85 кв.м., на 3/8 частин приходиться 51 кв. м. Підстав вважати, що частка відповідача є незначною, немає.
Апеляційний суд зазначив, що факт неможливості спільно володіти та користуватися спірним нежитловим приміщенням судом не встановлений. Позивач особисто використовує спірне приміщення для ведення підприємницької діяльності, що визнається сторонами. Відповідач не має доступу до нього, проте бажає особисто користуватись належною йому на праві власності частиною майна. Неприязні стосунки між сторонами не свідчать про неможливість використання нежитлового приміщення обома співвласниками, в тому числі і в разі його поділу. Тому саме по собі посилання одного із співвласників на неможливість спільно ним користуватись з іншим співвласником не може бути безумовною підставою для прийняття рішення про припинення права власника на частку у спірному майні. Позбавлення відповідача значної частки у спільному майні не може не завдати істотної шкоди йому та членам його сім`ї, оскільки це є нерухоме майно, яке може ним використовуватись. Крім того, позивач не внесла попереднього вартість частки відповідача на депозитний рахунок суду, що суперечить вимогам частини другої статті 365 ЦК України. Тому, з урахуванням встановлених обставин, беручи до уваги інтереси обох сторін щодо володіння та користування належними їм частками нежитлового приміщення, колегія суддів зробила висновок про недоведеність позивачем підстав, передбачених статтею 365 ЦК України для припинення права відповідача на частку у спільному майні, а також, що таке втручання у його право власності на майно за встановлених обставин є виправданим (необхідним) відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аргументи учасників справи
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення першої інстанції. При цьому посилалася на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, щозагальна сума заборгованості відповідача ОСОБА_2 перед позивачем ОСОБА_1 за всіма виконавчими провадженнями на час розгляду апеляційної скарги складає 936 075 грн. Скасувавши рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважав, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи. Колегія судів прийшла до необґрунтованого і передчасного висновку, що позивач не довела належним чином неподільності спільного приміщення, неможливості володіння і користування спірним майном разом з відповідачем, а також, що припинення права відповідача на частку не завдасть істотної шкоди його інтересам та членам його сім`ї. З незрозумілих підстав апеляційний суд критично оцінив та не взяв до уваги висновок експертного дослідження № 489/5 від 06 листопада 2017 року. Апеляційний суд помилково стверджує, що даним висновком не вирішувалось питання щодо встановлення ринкової вартості, адже саме таке запитання ставилось перед експертом і ринкова вартість приміщення є встановленою. Також у висновку наявна обґрунтована позиція експерта щодо неможливості поділу приміщення.
Вказує, що обґрунтовуючи позицію про можливість спричинення внаслідок такого рішення суду істотної шкоди відповідачу апеляційний суд вважав, що шкода для відповідача є значною, оскільки це є нерухоме майно і може використовуватись відповідачем. При цьому апеляційний суд не взяв до уваги, що протягом тривалого часу відповідач, за відсутності будь-яких перешкод умисно не використовує власне приміщення та ухиляється від участі по його утриманню. Апеляційний суд помилково стверджує про неоднорідність правовідносин сторін з огляду на їх юридичний склад та правові норми, що їх регулюють, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав; строк виконання таких вимог не настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення. Ця норма не виключає часткового зарахування, згідно з яким менше за розміром зобов`язання припиняється повністю, а більше збільшується на суму зарахування.