Постанова
Іменем України
22 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 761/14426/17
провадження № 61-18575св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - державний заклад вищої освіти "Університет менеджменту освіти",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, законним представником якої є ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державного закладу вищої освіти "Університет менеджменту освіти" на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року в складі судді: Піхур О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Желепи О. В., Рубан С. М., Олійника В. І.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року державний заклад вищої освіти "Університет менеджменту освіти"(далі - ДЗВО "Університет менеджменту освіти", університет) звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 законним представником якої є ОСОБА_2, ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.
Позов мотивований тим, що на балансі та в оперативному управлінні університету знаходиться студентський гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У 2001 році до кімнат № НОМЕР_1 гуртожитку був поселений ОСОБА_4 з дружиною ОСОБА_1 та донькою дружини ОСОБА_2 .
ОСОБА_4 працював в університеті з 18 серпня 1999 року по 31 грудня 2010 року. ОСОБА_2 з 10 листопада 1999 року по 11 листопада 2002 року була аспіранткою університету. З моменту звільнення ОСОБА_4 , він та ОСОБА_1 з гуртожитку виселились, місце їх проживання невідоме. А ОСОБА_2 продовжує проживати в гуртожитку, аргументуючи тим, що має реєстрацію, а отже має право на користування житловою площею в гуртожитку.
01 січня 2016 року з ОСОБА_2 було укладено договір найму житлового приміщення в гуртожитку Університету № 114/16, дія якого закінчилась 31 грудня 2016 року, а згідно пункту 4.4. договору після закінчення встановленого терміну тимчасового проживання наймач зобов`язаний звільнити це житлове приміщення в 3-денний термін або продовжити термін дії договору за згодою сторін. В грудні 2017 року ОСОБА_2 відмовилась від укладання договору на новий термін та відмовилась звільнити кімнату гуртожитка.
ДЗВО "Університет менеджменту освіти", зурахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив:
виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 та її неповнолітню доньку ОСОБА_3 із кімнат № НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 гуртожитку ДЗВО "Університет менеджменту освіти" по АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від22 травня 2019 року в задоволенні позову ДЗВО "Університет менеджменту освіти" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 пропрацювали у позивача більше 10 років. Крім того, відповідачі не займали кімнату в гуртожитку самовільно, а були заселені в зв`язку з роботою, а також як члени сім`ї працівника та по час розгляду справи оплачують витрати за проживання в гуртожитку. Рішенням ЄСПЛ у справі "Прокопович проти Росії" № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Даючи юридичну оцінку поясненням та наданим по справі доказам, з урахуванням того, що відповідачі є членами сім`ї працівника ОСОБА_4, якому було надано службове жиле приміщення та який звільнився не за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину, а у звʼязку з порушенням стану здоров`я, їх заселення було не самовільним, а на законних підставах, крім того, іншого житла для проживання не мають, сплачують кошти за комунальні послуги, а тому відсутні підстави для їх виселення без надання іншого житла.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу ДЗВО "Університет менеджменту освіти" залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 рокузалишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Європейський суд з прав людини, констатував, що "згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). ОСОБА_4 та ОСОБА_1 пропрацювали у позивача більше 10 років. Житлове приміщення в гуртожитку є постійним місцем проживання відповідачів, які в ньому зареєстровані. Позивачем не надано суду належних доказів, що реєстрація місця проживання відповідачів у гуртожитку була проведена без відома позивача та з порушенням вимог закону. Спір, що виник між сторонами, стосується виселення особи із житла (кімнати у гуртожитку), наданого в зв`язку з роботою, а також як членам сім`ї працівника), яка після звільнення батьків з роботи, закінчення навчання продовжує проживати у цьому гуртожитку разом з малолітньою дитиною. Крім того, відповідачі не займали кімнату в гуртожитку самовільно, а були заселені в зв`язку з роботою, а також як члени сім`ї працівника та по час розгляду справи оплачують витрати за проживання в гуртожитку. Оскільки ОСОБА_2 є одинокою матір`ю, іншого житла не має, суд встановив, що її виселення з неповнолітньою дитиною з гуртожитку без надання іншого житла суперечитиме як вимогам закону, так і буде порушенням її права на житло та прав неповнолітньої дитини.
При відхиленні посилання позивача на те, що адміністрація не видавала ордеру на службове жиле приміщення, апеляційний суд вказав, що кімната в гуртожитку ОСОБА_4 надавалась у зв`язку з його роботою, а тому не видача відповідних документів посадовими особами позивача не спростовує встановлених обставин, щодо правомірного проживання в гуртожитку на протязі 10 років ОСОБА_4 та членів його сім`ї, заселених в установленому порядку. Суд вірно встановив, що ОСОБА_2 не може бути виселена з неповнолітньою дитиною без надання іншого житла, а позивач вказаний висновок суду не спростував.
Апеляційний суд посилання позивача на те, що відповідач ОСОБА_1 має забезпечити житлом неповнолітню онуку, відхилив, оскільки вони є недоведеними та не спростовують висновків суду, що ОСОБА_2 іншого житла, крім житла в гуртожитку не має, а тому не підлягає виселенню без забезпечення її іншим житлом. Укладення з ОСОБА_2 строкового договору найму в січні 2016 року не впливає на законність рішення, з огляду на те, що в гуртожитку остання проживає з 2001 року, зареєстрована в гуртожитку з 2004 року, а відповідно відсутні підстави вважати, що остання користується житлом саме на підставі строкового договору найму, а не як член сім`ї працівника позивача, який відпрацював більше 10 років, звільнився з роботи за станом здоров`я.
Доводи скарги про те, що ОСОБА_1 втратила право на проживання в гуртожитку, так як без поважних причин в ньому не проживає більше шести місяців є не доведеними. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 підтвердила, що її мати періодично проживає з нею та онукою. В гуртожитку знаходяться її речі, а позивач на спростування цих пояснень надав лише акти, складені працівниками того ж позивача. Тобто, суд першої інстанції вірно оцінив надані позивачем докази, та вважав недоведеною обставину не проживання відповідача ОСОБА_1 в гуртожитку більше 6 місяців без поважних причин, та відмовив в задоволенні вимог про визнання її втратившою право на житло.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2019 року касаційну скаргу ДЗВО "Університет менеджменту освіти" подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення яким виселити із гуртожитку ДЗВО "УМО" по АДРЕСА_1 : ОСОБА_2 та її неповнолітню доньку ОСОБА_3, а також визнати такою, що втратила право користування зазначеним гуртожитком ОСОБА_1 . При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що університет діє в межах та відповідно до статей 901-907 ЦК України. Відсутність згоди на надання (отримання) послуги будь-якої сторони за договором припиняють дію такого договору або можуть наступити інші наслідки. Відповідачі були поселені в гуртожиток в іншому порядку, ніж встановленого законом (статті 128, 129 ЖК) без згоди на те профспілкового органу та без спеціального ордеру, оскільки вони були членами сім`ї колишнього проректора університету ОСОБА_4 та отримували цивільно-правову послугу, як споживачі такої послуги. ОСОБА_2 дійсно закінчила аспірантуру у 2002 році, у подальшому не продовжила навчання і не працювала та не працює в Університеті, не дивлячись на оголошення конкурсу на вакантні посади в університеті двічі на рік, нен бажаючи узаконити свої правовідносини із університетом. ОСОБА_1 виїхала з гуртожитку в невідомому напрямку та більше року до подачі позову в ньому не проживала, (на день подачі касації вже більше 2-х років) за місцем реєстрації її ніхто із свідків - працівників університету, допитаних в судовому процесі, не бачив, про що складено відповідний акт. Місце знаходження ОСОБА_1 не є предметом доказування за цим позовом. Відповідно до статті 71 ЖК України за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї право на збереження жилого приміщення зберігається протягом шести місяців. Відповідно до статті 72 ЖК України порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Інших правових підстав усунення перешкод у користування університетом своїм гуртожитком, законодавство не містить. Відповідачі не могли надати докази перебування відповідачки ОСОБА_1 в гуртожитку з причин, що такі факти об`єктивно відсутні і жодна особа не могла б підтвердити їх, оскільки організація університетом функціонування гуртожитку здійснюється відповідно до Положення про гуртожиток, з його цілодобовою охороною, пропускним режимом, і таємно, непомітно проникнути до нього ОСОБА_1 не могла. У справі споріднені правовідносин та подібні правові підстави і юридичні факти як у справі "Каракуця проти України", заява № 18986/06, § 71 рішення від 16 лютого 2017 року. Відповідачі мають житловий будинок, проживали в ньому до поселення у гуртожитку, гуртожиток наданий тимчасово, із правовими підстав платної послуги, встановлених ЦК, відповідачі втратили право проживати у гуртожитку і рішення про задоволення нашого позову судом не може бути неприйнятним та таким, що позбавляє відповідачів права на житло. Апеляційний суд залишає поза увагою це рішення ЄСПЛ та його висновки.
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала відзиви на касаційну скаргу в яких просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін. Відзиви на касаційну скаргу мотивовані тим, що позовні вимоги є не обґрунтованими та незаконними, що не підтверджують жодними відповідними доказами, оскільки вселення відповідачів у гуртожиток і користування житловою площею у гуртожитку відбувалося на законних підставах, а примусове виселення є незаконним, та не підлягають задоволенню. Водночас ОСОБА_2 розлучена, та є одинокою матір`ю яка самостійно виховує неповнолітню доньку, яка проживає в гуртожитку, з таких підстав відповідачі мать всі підстави проживати в гуртожитку оскільки відносяться до переліку осіб встановлених статті 125 ЖК УРСР та яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що відповідно до постанови президії академії педагогічних наук України від 19 червня 2008 року на баланс та в оперативне управління позивача передано студентський гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
19 грудня 2012 року було затверджено положення про гуртожиток ДВНЗ "Університет менеджменту освіти".
ОСОБА_4 працював в Державному вищому навчальному закладі "Університет менеджменту освіти" з 18 серпня 1999 року, а 31 грудня 2010 року, був звільнений за його заявою, в якій він зазначає, що просить звільнити його у зв`язку з погіршенням стану здоров`я.
З 10 листопада 1999 року до аспірантури Університету була зарахована ОСОБА_2 та відрахована з 11 листопада 2002 року.
01 січня 2016 року з ОСОБА_2 було укладено договір найму житлового приміщення в гуртожитку № 114/16, дія якого закінчилась 31 грудня 2016 року, але ОСОБА_2 після закінчення строку його дії відмовилась звільнити кімнату гуртожитку.
За відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в м. Києві ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: