ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2020 року
м.Київ
справа № 569/7509/16-а
адміністративне провадження № К/9901/30759/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року (головуючий суддя Шидловський В.Б., судді: Мацький Є.М., Капустинський М.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненської митниці ДФС про скасування постанови у справах про порушення митних правил та закриття провадження у справі,
В С Т А Н О В И В:
В червні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовом до Рівненської митниці ДФС (далі - Митниця, відповідач) про скасування постанови від 10 березня 2016 року у справах про порушення митних правил та закриття провадження у справі.
Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначала про протиправність винесеної митним органом постанови про накладення на неї адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 98 916,21 грн. за порушення митних правил, що передбачене статтею 485 Митного кодексу України (далі - МК України), оскільки таку постанову прийнято поза межами встановленого статтею 467 МК України строку накладення стягнення; крім того позивача не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справ про порушення митних правил.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 09 вересня 2016 року позов задоволено частково: cкасовано постанову заступника начальника Рівненської митниці ДФС Чаборая Андрія Миколайовича у справах про порушення митних правил №0076/20400/16, №0077/20400/16 від 10 березня 2016 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення порушень митних правил, передбачених статтею 485 МК України; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем пропущено встановлений статтею 467 МК України шестимісячний з моменту вчинення порушення строк накладення адміністративного стягнення, адже правопорушення, вчинення якого інкримінується позивачу, не є триваючим; при цьому суд зазначив про те, що аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 09 квітня 2012 року у справі №21-260а11; в той же час суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, відхилив посилання ОСОБА_1 на те, що її не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справ про порушення митних правил, оскільки відповідні виклики направлялись відповідачем за місцями її проживання та роботи, проте повертались відправнику у зв`язку із закінченням терміну зберігання.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасовано і прийнято в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем не було пропущено передбачений статтею 467 МК України строк накладення адміністративного стягнення, адже штраф до позивача застосовано в межах шести місяців з дня виявлення порушення, яке, на думку суду, є триваючим; при цьому суд зауважив про неможливість врахування при вирішенні спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду України, викладеної у його постанові від 09 квітня 2012 року у справі №21-260а11, адже остання сформульована щодо норм МК України 2002 року, тоді як у даній ситуації правовідносини регулюються МК України 2012 року.
Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням, позивач звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати з підстав, що вже наводились нею в позовній заяві, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
При цьому зміст касаційної скарги свідчить, що позивачем рішення суду попередньої інстанції оскаржується лише в частині скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, а відтак відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) саме в цій частині воно й підлягає касаційному перегляду.
Відповідач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення апеляційного суду, яке він вважає обґрунтованим і законним, - без змін.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов наступного висновку.
Так, судами встановлено, що 10 березня 2016 року заступником начальника Рівненської митниці ДФС винесено постанову у справах про порушення митних правил №0076/20400/16, №0077/20400/16 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 485 МК України, та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів в розмірі 98 916,21 грн.
При цьому, як зазначено в постанові, 08 червня 2015 року директор ТОВ "Автоідея" ОСОБА_1 з метою митного оформлення в режимі "імпорт" автомобіля марки NISSAN, модель NOTE, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, заявила в митній декларації ІМ40ДЕ №204050001/2015/006250 неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно УКТ ЗЕД. Разом з митною декларацією позивач подала зовнішньоекономічний контракт №01/15 від 10 лютого 2015 року, комерційний інвойс №0853-КZ від 10 лютого 2015 року, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 12 жовтня 2013 року.
Також 27 липня 2015 року директор ТОВ "Автоідея" ОСОБА_1 з метою митного оформлення в режимі "імпорт" автомобіля марки NISSAN, модель NOTE, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, заявила в митній декларації ІМ40ДЕ № 204030000/2015/002771 неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно УКТ ЗЕД. Разом з митною декларацією позивач подала зовнішньоекономічний контракт №01/15 від 10 лютого 2015 року, комерційний інвойс №1609-КZ від 16 липня 2015 року, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 від 20 жовтня 2010 року.
Після проведення митного оформлення товару за вказаними вище деклараціями його випущено у вільний обіг.
Втім, оскільки зазначені автомобілі на момент митного оформлення перебували в експлуатації більше 5 років (а не менше 5 років, як зазначила ОСОБА_1 ), то їх класифікацію необхідно було проводити в іншій товарній підкатегорії, що призвело до несплати митних платежів на суму 16 679,27 грн., а саме: акцизу в розмірі 13 899,39 грн. та ПДВ в сумі 2 779,88 грн.
Не погодившись із прийнятою Митницею постановою, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом пункту 23 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Як встановлено частиною 1 статті 246 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.