ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 340/401/20
адміністративне провадження № К/9901/17152/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 2269 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року (суд у складі головуючого-судді - Брегея Р.І.), постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року (суд у складі: головуючого судді - Чумака С.Ю., суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В.)
І. СУТЬ СПОРУ
1. У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через представника звернувся до суду із позовом до військової частини 2269 Національної гвардії України (далі - відповідач, військова частина), в якому просив: -визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні в період з 23 серпня 2018 року по ЗО січня 2020 року включно;
-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні за період з 23 серпня 2018 року по ЗО січня 2020 року включно.
1.1. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при звільненні зі служби відповідач не виплатив компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (далі - спірна компенсація). Компенсацію сплачено на підставі рішення суду задовго після звільнення зі служби.
II ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. ОСОБА_1 з 01 серпня 1993 року по 23 серпня 2018 року проходив військову службу у військовій частині 2269 Національної гвардії України, має статус учасника бойових дій.
3. Наказом командира військової частини 2269 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 23 серпня 2018 № 175 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом б (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", наказом командувача Національної гвардії України (по особовому складу) від 19 липня 2018 року № 104 о/с з 23 серпня 2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
4. Позивачеві додаткова відпустка як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки не надавалась.
5. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 грудня
2019 року у справі № 340/2715/19, яке в апеляційному порядку не оскаржувалось і набрало законної сили 03 січня 2020 року, зобов`язано військову частину 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
6. 29 січня 2020 року на виконання рішення суду на картковий рахунок позивача військовою частиною 2269 НГУ перераховано спірну компенсацію в розмірі 38879,18 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 171.
7. Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки виплати вказаної компенсації, позивач звернувся до суду.
III ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року позовні вимоги задоволено.
8.1. Визнано протиправною бездіяльність військової частини щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
8.2. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від ЗО січня 2019 року у справі №910/4518/16. Заначив про наявність у відповідача обов`язку виплатити середній заробіток за спірний період, оскільки рішенням суду, що набрало законної сили, було зобов`язано військову частину нарахувати та виплатити компенсацію у повному обсязі.
10. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
11. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки, згідно зв статею 117 КЗпП України, не передбачена виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при наявності спору про право такого працівника на певні виплати при звільненні, статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
IV ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕННЯ)
12. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач через представника звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишивши в силі рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року.
13. На думку представника ОСОБА_1, рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим та безпідставним, яке прийняте з порушенням норм матеріального права.
14. В касаційній скарзі зазначено про хибність суду апеляційної інстанції щодо відсутності вини у відповідача у невиплаті спірної компенсації в день звільнення, оскільки дана обставина встановлена рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року у справі №340/2715/19.
15. Представник позивача наголосив, що оскільки належні працівникові суми не були йому виплачені при звільненні, а вина відповідача була встановлена рішенням суду, що набрало законної сили, і відсутній спір про розмір належних працівникові сум, відповідач повинен нести відповідальність за неповний розрахунок при звільненні, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України, а саме - сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
16. Також вказано, що при винесенні оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції не застосував актуальні правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №32340/4192/18, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17. Дане незастосування призвело до ухвалення необґрунтованого, незаконного та необ`єктивного рішення.
17. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
18. Вказав, що у контексті спірного питання необхідно звернути увагу на те, що військова частина не безпідставно не сплатила позивачу при звільнення компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Дане питання мало спірний характер і було вирішено тільки рішенням Верховного Суду від 16 травня 2019 року при розгляді зразкової справи №620/4218/18. Дана обставина вказує на відсутність вини відповідача щодо несвоєчасного здійснення спірної виплати та є підставою для звільнення військової частини від негативних наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України.
V ДЖЕРЕЛА ПРАВА
19. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
21. Частиною першою статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
22. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
23. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
VI ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
24. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460- IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон N 460- IX).
25. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом N 460-ІХ.
26. Частиною третьою статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
27. Представником позивача касаційна скарга подана у липні 2020 року.
28. Враховуючи дату подання касаційної скарги та вказані процесуальні норми, касаційний розгляд справи здійснюється в порядку, передбаченому КАС України в редакції, що діє на момент прийняття рішення судом касаційної інстанції.
29. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.