РІШЕННЯ
Іменем України
21 грудня 2020 року
Київ
справа №9901/526/19
адміністративне провадження №П/9901/526/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) Білак М.В.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В., Соколова В.М.,
при секретарі судового засідання: Кучер Р.В.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: Склярук Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,
У С Т А Н О В И В:
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 03 вересня 2019 року №2322/0/15-19 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що Вища рада правосуддя, приймаючи спірне рішення виходила з наявності чинного рішення Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги. При цьому в зазначеному рішенні Вища рада юстиції констатувала те, що дисциплінарна справа відносно нього була відкрита на підставі висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції, яка провела спеціальну перевірку щодо нього всупереч нормам закону та діяла не у межах та не у спосіб передбачений законом, але з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості. На думку позивача, Вища рада юстиції прийняла спірне рішення без проведення належної перевірки, проігнорувавши вимоги статті 70 КАС України про допустимість і належність доказів, не розібравшись в обставинах справи, ігноруючи вимоги пункту 4 статті 3 "Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні, якою передбачалося проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції в разі накладення ними адміністративних стягнень на учасників масових протестів.
При цьому, на думку позивача, особа, яка, нібито звернулась до ТСК із заявою про проведення перевірки - громадянин ОСОБА_2, як зазначено в рішенні Вищої ради юстиції 870/0/15-15 від 17 листопада 2015 року, не є всебічно та об`єктивно обізнаним по суті справи про адміністративне правопорушення.
У статті 31 Закону України "Про Вищу раду юстиції" вказано, що Вища рада юстиції за пропозицією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України або за власною ініціативою вносить подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав, тобто повноваження ВРЮ з вирішення питання звільнення суддів є виконаним в момент внесення відповідного подання, а саме відносно нього 7 грудня 2015 року.
За змістом пункту 5 статті 47 Закону України від 10 лютого 2010 року №1861 "Про Регламент Верховної Ради України", чинний станом на 29 вересня 2016 року, рішення про персональні обрання, призначення, надання згоди на призначення на посаду, надання згоди на звільнення з посади та звільнення з посади приймала Верховна Рада України шляхом відкритого поіменного голосування.
Позивач зазначає, що подання про його звільнення розглянуто на засіданні Верховної Ради України 29 вересня 2016 року, на якому було прийнято відповідну Постанову №1608-VIII, що свідчить про те, що подання Вищої ради юстиції від 7 грудня 2016 року було реалізовано і згідно із офіційним сайтом Верховної Ради України на цей час вона є чинною. Проте, не дивлячись на це, Вища рада правосуддя безпідставно, посилаючись на абзац другий пункту 14 розділу III "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя", якою передбачено, що суддя щодо якого до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" і Вищою радою юстиції внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги та рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Таке рішення Верховною Радою України було прийняте відносно нього 29 вересня 2016 року.
Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, такі дії Вищої ради правосуддя порушують принцип res judicata, тобто принцип остаточності рішення, який пов`язаний із принципом правової визначеності, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
ВРП проігноровано і вимоги закону про строки притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, оскільки за змістом норм Законів України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про Вищу раду юстиції" у редакції, яка була чинною на момент розгляду ним справ про адміністративні правопорушення, законодавством не були встановлені строки для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" було впроваджено правове регулювання, згідно з яким притягнення до відповідальності за порушення присяги можливо за правилами, встановленими для дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції"). Водночас новою редакцією статті 96 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що такий строк не може бути більше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта).
Чинний Закон України від 02 червня 2016 року "Про судоустрій і статус суддів" в частині одинадцятій статті 109 відтворює правило, передбачаючи, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги (істотний дисциплінарний проступок), є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України відносно нього підлягає застосуванню строк, передбачений частиною одинадцятою статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у чинній редакції як такий, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи, тобто три роки, який станом на 03 вересня 2019 року сплив.
Враховуючи викладене, а також те, що в рішенні ВРП від 03 вересня 2019 року №2322/0/15-19 не міститься посилань на визначені законом підстави звільнення позивача та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, вважає, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" зазначене рішення необхідно визнати протиправним та скасувати.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, а тому просить залишити позов без задоволення. Зокрема зазначає, що відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя. 15 березня 2017 року було завершено реорганізацію Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя. Згідно з рішенням Вищої ради юстиції від 12 січня 2017 року №11/0/15-17 Вища рада правосуддя є правонаступником майна, прав та обов`язків Вищої ради юстиції. Повноваження, статус, порядок діяльності та засади організації Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада, Відповідач) визначаються Законом України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон України №1798-УІІІ).
У відзиві ВРП звертає увагу на те, що частиною другою статті 57 Закону №1798-VIII законодавець чітко визначив підстави для оскарження та скасування рішення про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, такі підстави є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню.
Зазначає, що оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом Вищої ради правосуддя та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні. При цьому ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про засідання Ради, на якому було прийнято оскаржуване рішення. ОСОБА_1 був присутній та надавав відповідні пояснення на засіданні ВРП 23 липня 2019 року та 03 вересня 2019 року. Оскаржуване рішення містить посилання на підстави та мотиви, з яких ОСОБА_1 було звільнено з посади судді.
Також у відзиві ВРП констатує, що наразі Постанова Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1608-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського районного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги судді визнана незаконною та скасована, а рішення Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року №870/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги є чинним. Отже, з 19 лютого 2018 року процес звільнення судді ОСОБА_1 не був завершений, оскільки фактично остаточне рішення про звільнення судді відсутнє.
Абзацом другим пункту 14 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-УІІІ "Про Вищу правосуддя" передбачено, що суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" Вищою радою юстиції внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Верховна Рада України листом від 08 лютого 2019 року №04-29/04-314 повернула Вищій раді правосуддя подання Вищої ради юстиції від 07 грудня року №53/0/12-15 про звільнення судді Васильківського міськрайонного Київської області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.
У зв`язку з викладеним, Вища рада правосуддя 03 вересня 2019 року прийняла рішення №2322/0/15-19 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади і Васильківського міськрайонного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".
Доказів про наявність підстав для визнання незаконним та скасування рішення ВРП від 03 вересня 2019 року №2322/0/15-19 позивачем не наведено.
Також у відзиві ВРП констатує, що на дату набуття чинності законодавчих змін у сфері правосуддя у суспільстві вже склалися певні правовідносини в цій сфері, які також мали бути певним чином упорядковані відповідно до нового правового регулювання цих відносин. Зокрема, якщо аналізувати це питання в контексті цієї справи, то перехідного правового регулювання вимагала процедура звільнення з посади судді, обраного безстроково, що й було зроблено у Прикінцевих та перехідних положеннях Закону №1798-VІІІ, зокрема, в пункті 14 цього розділу. У такому аспекті, передання на розгляд ВРП подань ВРЮ про звільнення з посади судді, за якими до набрання чинності конституційних змін щодо правосуддя не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, спрямоване на те, щоб процес (правовідносини), розпочатий до того, як змінилося законодавство (в цій сфері) був завершений, але уже з урахуванням нового правового регулювання, зокрема в тій його частині, яка стосується компетенції органів, уповноважених на прийняття відповідних рішень.
У зв`язку з викладеним вище, а також беручи до уваги те, що до Вищої ради правосуддя від Верховної Ради України повернулося подання Вищої ради юстиції про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді, і до повноважень Ради віднесено вирішення питання щодо звільнення судді з посади, відповідачем правомірно прийнято оскаржуване рішення на реалізацію визначених Конституцією України повноважень. Відтак підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача заперечила проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідивши надані ними докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, установив таке.
Указом Президента України від 11 листопада 2002 року №1001/2002 ОСОБА_1 призначений строком на п`ять років на посаду судді Васильківського міського суду Київської області. Указом Президента України від 23 березня 2004 року №358/2004 переведений на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області. Постановою Верховної Ради України від 30 жовтня 2008 року №625-VI обраний на посаду судді вищевказаного суду безстроково.
17 листопада 2015 року Вища рада юстиції, розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за висновком Тимчасової комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції від 19 травня 2015 року №29/02/15 стосовно судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1, ухвалила рішення №870/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги.
Вищою радою юстиції 07 грудня 2015 року за вихідним №53/0/12-16 до Верховної Ради України направлено подання про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги.
Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1608-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Васильківського міськрайонного районного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги.
Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2018 року визнано протиправними дії Верховної Ради України з розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги на пленарному засіданні п`ятої сесії Верховної Ради України восьмого скликання 29 вересня 2016 року, визнано протиправною і скасовано постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1608-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги судді.
Як убачається із матеріалів подання Вищої ради юстиції про звільнення з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 підставою його внесення до Верховної Ради України стали обставини, встановлені Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 19 травня 2015 року №29/02-15 за результатами перевірки судді на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади України за зверненням Голови Громадської спілки "Українська спілка Автомайдан" ОСОБА_2 .
Зокрема, Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції встановлено, що під час розгляду адміністративних матеріалів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суддя ОСОБА_1 проігнорував норми Кодексу України про адміністративні правопорушення та правові позиції, висвітлені вищестоящою судовою інстанцією, у зв`язку з чим відбувся спрощений та поверхневий розгляд вказаних адміністративних справ та винесення незаконних постанов, які текстуально дублюють одна одну, що також побічним чином свідчить про підсудність повноти, всебічності та об`єктивності розгляду справ.
Вища рада юстиції, здійснивши розгляд дисциплінарної справи стосовно судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1, встановила, що суддя ОСОБА_1 здійснив розгляд справ про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, визнав винними вказаних осіб у вчиненні правопорушень, передбачених статтею 122-2 КУпАП, і наклав на них адміністративні стягнення у вигляді позбавлення прав керування транспортними засобами строком на шість та три місяці на підставі адміністративних матеріалів, які не містили доказів їх вини у вчиненні таких адміністративних правопорушень.
Як зазначила Вища рада юстиції, суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 не виконав покладених на нього професійних обов`язків під час гострого соціального конфлікту в Україні у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, а саме не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і незалежності суддів, конституційних засад судочинства.
Вища рада юстиції у Рішенні №870/0/15-15 вказала, що суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 не дотримався присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципами верховенства права, чесно, сумлінно виконувати обов`язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, а отже, є підставою для звільнення вказаного судді з посади за порушення присяги.
Пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) було передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
Відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у зазначеній редакції) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення ним присяги.
Відповідно до частини першої статті 111 Закону №2453-VI суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
У цьому зв`язку треба зауважити, що до набрання чинності з 30 вересня 2016 року законами №1401-VIII та №1402-VIII, на законодавчому рівні порядок призначення на посаду судді загальної юрисдикції визначено так, що Президент України за поданням ВРЮ призначав громадянина на посаду судді вперше (на п`ятирічний строк), а обирала на посаду судді безстроково - Верховна Рада України як колегіальний орган законодавчої влади з урахуванням відповідного висновку кваліфікаційної комісії суддів.
Зважаючи на таку (законодавчу) впорядкованість суспільних відносин у сфері правосуддя (чинну до 30 вересня 2016 року), Конституційний Суд України у Рішенні від 16 жовтня 2010 року №14-рп/2001, серед іншого, констатував, що "саме за змістом функцій кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради юстиції та за процедурами їх реалізації поняття "призначення" і "обрання", які вживаються в Конституції України щодо зайняття посади судді, є різними.
З огляду на різну процедуру призначення громадянина на посаду судді, зокрема, те що прийняття відповідного рішення було розподілено між двома суб`єктами - Президентом України та Верховною Радою України (залежно від того призначається кандидат на посаду судді вперше чи суддя обирається безстроково (після завершення п`ятирічного строку повноважень), рішення про звільнення судді у першому випадку ухвалював Президент України (видаючи відповідний указ), у другому - Верховна Рада України шляхом прийняття постанови.
Але в кожному з цих випадків Президент України та Верховна Рада України постановляли (у межах своєї компетенції) рішення щодо звільнення судді за поданням ВРЮ, яка, з огляду на повноваження, які визначено у статті 131 Конституції України та статті 3 Закону України від 1 січня 1998 року №22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (чинний до січня 2017 року; тут - у редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 лютого 2015 року №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд", далі - Закон № 22/98-ВР та Закон №192-VIII відповідно), була єдиним у державі конституційним органом, до повноважень якого належало внесення подань про звільнення суддів з посад до органу, який призначив або обрав суддю (з підстав, визначених у частині п`ятій статті 126 Конституції України).
Відповідно до частини першої, третьої статті 32 Закону №22/98-ВР (у редакції, викладеній згідно із Законом №192-VIII) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4 - 6 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб`єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
Провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
Відповідно до частини шостої статті 32 Закону № 22/98-ВР рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4, 5 та 6 частини п`ятої статті 126 Конституції України приймається шляхом таємного голосування більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції.
За частиною другою статті 116 Закону № 2453-VI факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.
Між тим, з 11 квітня 2014 року набрав чинності Закон №1188-VII, яким визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - перевірка суддів) як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості (згідно з преамбулою цього Закону).
Зокрема, за частиною другою статті 7 Закону №1188-VII висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється Вищій раді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення даного строку Вищою радою юстиції не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення Вищої ради юстиції в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги є обов`язковим для розгляду Вищою радою юстиції.
Згідно з частинами третьою - п`ятою статті 116 Закону №2453-VI звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України "Про Вищу раду юстиції".