ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 804/10495/15
адміністративне провадження № К/9901/28117/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління №30" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Златіна С.С. від 06 листопада 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Туркіної Л.П., суддів Дурасової Ю.В., Коршуна А.О. від 12 квітня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління №30" до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління №30" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (правонаступник - Криворізька північна об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області; далі - відповідач, Інспекція), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2015 року №0001312201, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у загальному розмірі 69654,56 грн., з яких за основним платежем - 46436,37 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 23218,19 грн.
Предметом перевірки судів у цій справі було рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати ПДВ за наслідками господарської діяльності Товариства з ТОВ "Бест Ліміт" у липні 2014 року.
Оскаржуючи рішення Інспекції про заниження податкових зобов`язань за господарськими операціями із зазначеним контрагентом, Товариство послалося на необґрунтованість висновків акту перевірки від 23 червня 2015 року №28/04-83/22-05/37663782, на підставі якого прийнято оскаржене податкове повідомлення-рішення.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 21 липня 2015 року №0001312201 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 11607,09 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановляючи рішення, суди, з`ясувавши обставини у справі, які підтверджені дослідженими ними (судами) доказами, надавши їм правову оцінку, визнали обґрунтованими доводи контролюючого органу, що операції між позивачем та його контрагентом ТОВ "Бест Ліміт" у липні 2014 року щодо виконання останніми робіт (надання послуг) не мали реального характеру й не можуть слугувати підставою для формування Товариством податкового кредиту з ПДВ за наслідками таких відносин у відповідності до статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Наведене суди обґрунтували тим, що складені між сторонами договору акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять конкретизації наданих послуг, їх змісту, обсягу тощо, а інших первинних документів, які б фактично підтверджували і розкривали суть господарських операцій, позивачем суду не надано; відсутні докази отримання результату від придбаних послуг (звіти, бухгалтерські та/або юридичні документи тощо) та пов`язаність останніх із господарською діяльністю Товариства.
Водночас, за висновком судів, застосування до позивача штрафу у розмірі 50 відсотків від суми нарахованого податкового зобов`язання з ПДВ є протиправним, адже відсутні обставини повторності протягом 1095 днів визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку.
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. По суті ж, як вбачається із змісту касаційної скарги, Товариство не погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій лише в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.
По суті вважає, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість частини позовних вимог, адже невірно оцінили залучені до справи докази та фактичні обставини справи, які свідчать про те, що операції між позивачем та ТОВ "Бест Ліміт" щодо надання останнім консалтингових послуг фактично проведені та документально оформлені; Товариством дотримано передбачені законодавством умови для формування податкового кредиту з ПДВ, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні підстави для збільшення відповідних зобов`язань за наслідками таких відносин; до того ж обґрунтованість формування позивачем податкової вигоди по взаємовідносинам із ТОВ "Бест Ліміт" підтверджено висновком проведеної у кримінальному провадженні судово-економічної експертизи від 08 жовтня 2015 року №4515/451615, а також постановою слідчого про закриття кримінального провадження від 19 листопада 2015 року у зв`язку із відсутністю в діянні Товариства складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України (зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми).
Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, зокрема по взаємовідносинам з ТОВ "Бест Ліміт" за липень 2014 року, за наслідками якої складено акт від 23 червня 2015 року №28/04-83/22-05/37663782, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ.
Відповідач у акті перевірки, окрім іншого, вказує на формування позивачем податкового кредиту за операціями із ТОВ "Бест Ліміт" без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це відсутністю документів, які б підтверджували фактичне надання консалтингових послуг згідно договору від 17 липня 2014 року №17. Відтак, на думку контролюючого органу, документи від ТОВ "Бест Ліміт" використано з метою штучного формування податкового кредиту у сумі 46436,35 грн. та отримання неправомірної вигоди у вигляді мінімізації податкових зобов`язань.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.