ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 160/520/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Данилевич Н. А., Уханенка С. А.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про скасування постанови, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року (суддя Голобутовський Р. З.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2020 року (головуючий суддя Дурасова Ю. В., судді: Божко Л. А., Лукманова О. М.),
І. Суть спору
У січні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Шевченківський ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області), у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Тичинського Д. М. від 13 березня 2014 року про відкриття виконавчого провадження по стягненню з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 80 609,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що нею виконано рішення суду про стягнення боргу в добровільному порядку, а тому дії державного виконавця щодо винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору є такими, що не відповідають діючому законодавству України.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
Постановою державного виконавця Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Тичинського Д. Є. від 31 травня 2013 року відкрито виконавче провадження ВП № 38312768 з виконання виконавчого листа від 10 липня 2012 року № 403/4239/12, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості в розмірі 806 098,03 грн. (справа № 403/4239/12).
13 березня 2014 року державним виконавцем Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Тичинським Д. Є. винесено постанову ВП № 38312768 про повернення виконавчого документу від 10 липня 2012 року № 403/4239/12 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (за письмовою заявою стягувача). У вказаній постанові встановлено, що в ході примусового виконання рішення 17 липня 2013 року державним виконавцем винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору. Станом на 13 березня 2014 року виконавчий збір не сплачено.
На підставі зазначеної постанови від 17 липня 2013 року ВП № 38312768 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 80 609,80 грн. 13 березня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП № 42504329 про стягнення вказаної суми з боржника.
Вважаючи таку постанову протиправною та незаконною, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2020 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору прийнята відповідачем на підставі та в межах повноважень, визначених правовими положеннями. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 403/4239/12 виконано позивачкою лише після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 38312768, а також після закінчення строку на самостійне виконання судового рішення та вчинення державним виконавцем виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання зазначеного вище рішення.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою за п.1 ч.4 ст.328 КАС України.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 29 вересня 2020 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача у цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
За наслідками повторного автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: суддя-доповідач Мацедонська В. Е., судді: Данилевич Н. А., Шевцова Н. В.
Ухвалою судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонської В. Е. від 22 жовтня 2020 року прийнята до свого провадження вказана касаційна скарга.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року у зв`язку з перебуванням судді Шевцової Н. В. у відпустці, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
За наслідками повторного автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: суддя-доповідач Мацедонська В. Е., судді: Данилевич Н. А., Уханенко С. А.
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування своєї позиції позивачка посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права (абз.2 ч.2 ст.25, ст.27 Закону України "Про виконавче провадження") у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18.
ОСОБА_1 вважає, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Оскільки рішення суду позивачкою було виконано у добровільному порядку і виконавцем не стягувалася у примусовому порядку сума, яка зазначена у виконавчому листі, то, на думку скаржниці, постанова від 13 березня 2014 року про стягнення з останньої виконавчого збору у розмірі 80 609,80 грн. є протиправною та незаконною.
Також позивачка переконана, що невиконання боржником рішення у встановлений для самостійного його виконання строк не є безумовною підставою для стягнення з останнього виконавчого збору.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, скаргу - без задоволення.
Шевченківський ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області наголошує, що у зв`язку з невиконанням судового рішення у справі № 403/4239/12 у добровільному порядку боржником ОСОБА_1, керуючись ст. 28 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження", державним виконавцем було правомірно винесено спірну постанову про стягнення з позивачки виконавчого збору.
З посиланням на норми Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" відповідач зазначив, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон
№ 606-XIV, що діяв на момент виникнення спірних відносин).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).
Частиною 1 ст. 6 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
За приписами ч. 1 ст. 17 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Частина 1 ст. 28 Закону № 606-XIV: у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною 1 ст.27 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються (частина 3 ст.27 Закону № 606-XIV).
Статтею 47 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача.