ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 819/1389/16
адміністративне провадження № К/9901/37752/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду у складі судді Данилевич Н.А. від 26 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Кухтея Р.В., суддів Носа С.П., Яворського І.О. від 04 травня 2017 року у справі за позовом Приватного підприємства "Дружба-Нафтопродукт" до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2016 року Приватне підприємство "Дружба-нафтопродукт" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - відповідач, Управління), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 серпня 2016 року №0002861401 в частині збільшення підприємству суми грошового зобов`язання по податку на прибуток в розмірі 251864,64 грн та №0002871401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 233208,04 грн.
Предметом перевірки судів у цій справі були рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати податку на прибуток та ПДВ за наслідками господарської діяльності Підприємства з ТОВ "Торговий дім "Ветек" (код ЄДРПОУ 38809821) у січні - лютому 2014 року.
Підприємство не погодилося із рішеннями Управління про заниження податкових зобов`язань за господарськими операціями із зазначеним контрагентом і послалося на необґрунтованість висновків акту перевірки від 15 серпня 2016 року №332/19-00-14-01/34042478, на підставі якого прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2016 року позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 26 серпня 2016 року №0002861401 в частині збільшення Підприємству суми грошового зобов`язання по податку на прибуток в розмірі 251864,64 грн., з яких 167 909,76 грн. основного платежу та 83954,88 грн. штрафних санкцій; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 26 серпня 2016 року №0002871401 в частині збільшення Підприємству суми грошового зобов`язання по ПДВ в розмірі 233208,04 грн., з яких 186566,43 грн. основного платежу та 46641,61 грн. штрафних санкцій.
Застосувавши положення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV), суд дійшов висновку, що матеріали справи містять документи, які є достатніми для визначення реальності господарських операцій по поставці на користь позивача товарів (нафтопродуктів) його контрагентом й їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тому Підприємством дотримано передбачені податковим законодавством умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту за результатами таких відносин. Зазначив, що контролюючий орган не надав суду доказів на підтвердження документування безтоварних операцій з метою формування безпідставної податкової вигоди, а висновок про порушення позивачем відповідних законодавчих норм ґрунтується виключно на інформації щодо порушеного кримінального провадження за ознаками фіктивності діяльності контрагента, однак такі обставини не можуть слугувати належним підтвердженням нереальності господарських операцій, адже для адміністративного суду преюдиційне значення має лише обвинувальний вирок суду у кримінальній справі.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішення за неправильного застосування норм матеріального права, вирішення спору без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувався податковий кредит і валові витрати, а також про непідтвердження платником податку товарності господарських операцій належними і допустимими доказами, які б свідчили про фактичне виконання контрагентом своїх зобов`язань й були оформлені у відповідності до вимог законодавства, наявність ознак фіктивності господарської діяльності контрагента.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання Підприємством вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 15 серпня 2016 року №332/19-00-14-01/34042478, в якому відображено висновок про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, внаслідок чого завищено суму задекларованих валових витрат (завищено собівартість реалізації) у розмірі 932832,22 грн. та завищено суму задекларованого податкового кредиту по ПДВ за січень-лютий 2014 року в розмірі 186566,43 грн.
Судами зазначено, що у акті перевірки Управління дійшло висновку про формування позивачем без достатніх правових підстав валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ "Торговий дім "Ветек", оскільки перевіркою документально не підтверджено здійснення таких господарських відносин. На обґрунтування цього контролюючий орган посилався як на податкову інформацію щодо відсутності об`єктів оподаткування по операціях з придбання/продажу товарів, отриману за результатами податкового контролю контрагента, так і на інформацію із процесуальних ухвал Луцького міськрайонного суду Волинської області, згідно яких за фактом фіктивного підприємства, у тому числі ТОВ "Торговий дім "Ветек", проводитися досудове слідство по кримінальному провадженню №32014100000000036, у межах якого є протокол допиту свідка, який одночасно є директором контрагента. Вважає, що видані від імені останнього первинні документи не можуть підтверджувати фактичне здійснення господарських операцій, а отже, й бути підставою для віднесення відповідних сум до валових витрат та податкового кредиту.
За результатами перевірки Управлінням 26 серпня 2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення: №0002861401, яким визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток в сумі 486888,50 грн., у тому числі 348539,00 грн. основного платежу і 138341,50 грн. штрафних санкцій (з них по операціях з TOB "Торговий дім "Ветек" у сумі 251865 грн., у тому числі 167910 грн. основного платежу і 83955 грн. штрафних санкцій); №0002871401, яким визначено грошове зобов`язання з ПДВ в сумі 239494,50 грн., у тому числі 191595,00 грн. основного платежу і 47899,50 гри. і штрафних санкцій (з них по операціях з TOB "Торговий дім "Ветек" на суму 233208 грн., у тому числі 186566 грн. основного платежу та 46642 грн. штрафних санкцій).
Верховний Суд не може повністю погодитись із висновками судів попередніх інстанцій про відповідність вимогам законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вважаючи їх передчасними, виходячи з наступного.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.