ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 914/1888/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
представник позивача - Пронюк В.Я., адвокат (довіреність від 17.05.2019 № 14-190),
відповідач - комунальне підприємство "Стрийтеплоенерго",
представник відповідача - не з`явився,
розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення господарського суду Львівської області від 20.01.2020 (головуючий суддя Коссак С.М.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2020 (головуючий Кравчук Н.М., судді: Данко Л.С. і Плотніцький Б.Д.)
у справі № 914/1888/19
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)
до комунального підприємства "Стрийтеплоенерго" (далі - Підприємство)
про стягнення 1 443 328,44 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Компанія звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до Підприємства про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу від 10.10.2017 № 6226/1718-БО-21 (далі - Договір) у розмірі 1 443 328,44 грн, з яких 810 635,51 грн пеня, 194 527,98 грн. 3% річних та 438 164,96 грн. інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємством було порушено умови Договору, а саме несвоєчасно та не в повному обсязі здійснено оплату за поставлений Компанією природний газ.
Рішенням господарського суду Львівської області від 20.01.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2020, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Компанії 174 518,90 грн - пені, 55 609,56 грн - 3% річних, 159 430,763 грн інфляційних втрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими. Водночас, при здійсненні перевірки поданого Компанією розрахунку інфляційних втрат судами встановлено, що вартість поставленого природного газу була частково сплачена коштами у розмірі 9 000 000,00 грн, перерахованими згідно з платіжним дорученням від 26.04.2018 № 26, в якому зазначено призначення платежу: "За борг. за газ природний за березень 2018. Згідно дог.пост.прир.газу №6226/1718-БО-21 від 10.10.2017". Однак, даний платіж Компанією не відображений у розрахунку заборгованості за природній газ і відповідно не враховано при його нарахуванні, що призвело до безпідставного нарахування пені, 3% річних та інфляційних. Відтак, здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення заборгованості, з врахуванням вказаної проплати, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що стягненню підлягають позовні вимоги саме у задоволеному розмірі. Також, враховуючи клопотання Підприємства про зменшення розміру пені, суди на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зменшили розмір пені.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на: порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; те, що судами оскаржувані рішення прийняті без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; те, що апеляційний суд встановив обставини, які мають суттєве значення для вирішення спору, на підставі недопустимих доказів, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 119 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), статті 233 ГК України та статей 526, 551 ЦК України;
- в оскаржуваній постанові апеляційний суд не врахував висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 щодо застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах;
- апеляційний суд встановив обставини, які мають суттєве значення для вирішення спору, на підставі недопустимих доказів, а саме платіжного доручення від 26.04.2018 № 26.
Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Компанії, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 10.10.2017 публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Підприємством (споживач) укладено Договір, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 змінено тип публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на Компанію.
Згідно з пунктом 3.7 Договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
Пунктом 6.1 Договору сторони узгодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки товару.
Відповідно до пункту 12.1 Договору договір набирає чинності з дати підписання представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 30.09.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (з урахуванням додаткових угод до Договору).
Згідно з пунктами 4, 6.3 Договору оплата за природний газ здійснюється шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
На виконання умов Договору Компанія у період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року передала у власність Підприємства природний газ на загальну суму 21 033 420,88 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріпленні їх печатками.
Вартість поставленого постачальником природного газу за договором була повністю сплачена споживачем, проте з порушенням встановленого строку оплати, про що свідчать долучені до матеріалів справи банківські виписки, а також листи (від 30.10.2017 № 01/1766, від 29.05.2018 № 01/1168, від 30.09.2018 № 01/3092, від 07.11.2018 № 01/3133), в яких споживач просив переплати за певними договорами зарахувати в рахунок оплати Договору.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості за Договором у розмірі 1 443 328,44 грн, з яких 810 635,51 грн пеня, 194 527,98 грн. 3% річних та 438 164,96 грн. інфляційні втрати.
Приймаючи оскаржувані рішення, суди виходили з того, що відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Судами встановлено, що оплата за отриманий газ Підприємством здійснювалась власними коштами та коштами, перерахованими згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок), проте, з порушенням строків, визначених умовами Договору.
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом
Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 611 ЦК України, зокрема передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з пунктом 8.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судами встановлено, що споживачем як доказ оплати боргу за Договором у розмірі 9 000 000,00 грн долучено платіжне доручення від 26.04.2018 № 26 з призначенням платежу: "Заборг. за газ природний за березень 2018. Згідно дог.пост.прир.газу №6226/1718-БО-21 від 10.10.2017: Постанова КМУ України від 04.03.2002 № 256", а також банківську виписку по рахунках за 26.04.2018.
Водночас такий платіж постачальником не відображений у розрахунку заборгованості за природній газ, який долучено до позовної заяви, і, відповідно, не враховано при нарахуванні пені, 3% річних та інфляційних.
Здійснивши перевірку розрахунку з урахуванням наданих сторонами доказів на підтвердження та спростування нарахованих сум, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що стягненню, у межах заявлених позовних вимог підлягає 349 037,79 грн пені, 55 609,56 грн 3% річних та 159 430,76 грн інфляційних втрат.
Разом з тим, судами встановлено, що Підприємством було подано клопотання про зменшення розміру пені, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, на 90% від заявленої суми.
Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частинами другою, третьою статті 551 ЦК України у випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.