ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 910/14846/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом- Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріара" (далі - ТОВ "Ріара", позивач) - Бондаренко І.В. (адвокат), Борисов М.П. (адвокат),
відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛ МОУШН ГРУП" (далі - ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП", відповідач, скаржник) - Стеценко О.Л. (адвокат),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 (головуючий - суддя Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.)
у справі №910/14846/19
за первісним позовом ТОВ "Ріара"
до ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП",
про стягнення грошових коштів,
та за зустрічним позовом ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП"
до ТОВ "Ріара"
про стягнення грошових коштів,
1. Історія справи
1.1. ТОВ "Ріара" (виконавець) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" (замовник) про стягнення заборгованості в розмірі 649 100,39 грн, з яких: заборгованість за виконані роботи та надані послуги в розмірі 370 551,46 грн та вартість привласнених матеріалів в розмірі 278 548, 93 грн за договором на виготовлення рекламної продукції від 06.05.2019 № 060519 (далі - Договір).
1.1.1. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 525, 526, 549, 611, 612, 625, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 188, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) мотивовано тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за Договором щодо сплати грошових коштів у встановлений строк та розмірі, внаслідок чого утворилась заборгованість та право на стягнення вартості привласнених матеріалів у розмірі 251 435,26 грн.
1.2. 18.11.2019 до Господарського суду міста Києва від ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" надійшла зустрічна позовна заява до ТОВ "Ріара" про стягнення збитків у розмірі 285 000,00 грн та витрат на зберігання матеріалів у розмірі 191 199,60 грн.
1.2.1. Зустрічні позовні вимоги з посиланням на положення статей 173, 174, 180, 193, 218, 224 ГК України та статей 22, 611, 623, 629, 846, 849, 852, 853, 857 ЦК України обґрунтовані тим, що ТОВ "Ріара" не виконало своїх зобов`язань за Договором, чим завдало позивачу за зустрічним позовом збитків та витрат, пов`язаних зі збереженням майна ТОВ "Ріара".
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанції. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 у справі №910/14846/19 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" на користь ТОВ "Ріара" грошові кошти, а саме: вартість виконаних робіт у розмірі 57 859,67 грн, 3% річних - 380,44 грн та пеню - 4 292,71 грн. Зустрічні позовні вимоги ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" до ТОВ "Ріара" задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Ріара" на користь ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" грошові кошти, а саме: витрати на зберігання матеріалів у розмірі 191 199,60 грн та судовий збір у розмірі 1 908,33 грн.
2.1.1. Суд першої інстанції, дійшов висновку, що як замовником, так і виконавцем було порушено принцип зустрічного виконання зобов`язання, у зв`язку з чим склалась ситуація, при якій виконавцем не отримано передбачену договору оплату за виконані роботи в розмірі 342 859,67 грн, а замовнику завдано збитки у розмірі 285 000 грн. Зазначене, є підставою для застосування положень статті 601 ЦК України. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню з ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" на користь ТОВ "Ріара" підлягає 57 859,67 грн. Здійснивши власний перерахунок заявлених позивачем штрафних санкцій, суд першої інстанції прийшов до висновку про їх часткове задоволення. Відмовляючи у стягненні з ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" вартості привласнених матеріалів у розмірі 278 548,93 грн, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" не було привласнено матеріали ТОВ "Ріара", а відповідач за первісним позовом зберігав зазначені матеріали за власний рахунок. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ "Ріара" 191 199,60 грн, місцевий господарський суд встановив, що витрати ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" на зберігання матеріалів за період з 27.05.2019 по 15.11.2019 підтверджені належними та допустимими доказами.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 у справі №910/14846/19 та прийнято нове рішення, яким:
- первісні позовні вимоги ТОВ "Ріара" до ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" про стягнення заборгованості за виконані роботи у розмірі 342 859,67 грн, 3% річних у розмірі 2 254,42 грн, пені у розмірі 25 437,37 грн та судового збору у розмірі 5 558,57 грн задоволено;
- у задоволенні первісного позову ТОВ "Ріара" до ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" про стягнення вартості привласнених матеріалів у розмірі 251 435,26 грн, пені у розмірі 24 923,09 грн, 3% річних у розмірі 2 190,58 грн, судового збору у розмірі 4 177,94 грн відмовлено;
- зустрічний позов ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" до ТОВ "Ріара" про стягнення збитків у розмірі 75 000,00 грн та судового збору у розмірі 1 125,02 грн задоволено;
- у задоволенні зустрічного позову ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" до ТОВ "Ріара" про стягнення збитків у розмірі 210 000,00 грн, витрат на зберігання матеріалів у розмірі 191 199,60 грн та судового збору у розмірі 6 017,97 грн відмовлено;
- проведено зустрічне зарахування грошових сум, присуджених до стягнення з кожної із сторін за результатами розгляду первісного та зустрічного позовів, на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму;
- стягнуто з ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" на користь ТОВ "Ріара" 295 551,46 грн заборгованості, 4 433,55 грн судового збору, 8 337,85 грн за розгляд справи у суді апеляційної інстанції та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
2.2.1. Суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про:
- недоведеність відповідачем за первісним позовом обставин належного виконання ним умов Договору;
- стягнення з відповідача за первісним позовом пені у розмірі 25 437,37 грн та 3% у розмірі 2 254,42 грн за період з 24.09.2019 по 12.09.2019;
-недоведеність позивачем за первісним позовом привласнення відповідачем матеріалів;
- доведеність зустрічних позовних вимог в частині понесених збитків у розмірі 75 000 грн, а також недоведеність понесених збитків на суму 210 000 грн та на суму 191 199,60 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 у справі №910/14846/19, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 у справі №910/14846/19 залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Касаційну скаргу, з посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції невірно застосував до спірних правовідносин положення частини третьої статті 390, частини другої статті 849, частини третьої статті 947 ЦК України та не врахував висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 20.11.2019 у справі №444/1725/16-ц, від 15.05.2018 у справі №910/15521/17, від 07.09.2016 у справі №6-389цс16, від 13.09.2019 у справі №911/1433/18.
На електрону адресу Верховного Суду 16.12.2020 р. надійшли від скаржника додаткові пояснення до касаційної скарги, підписані з використанням ЕЦП. Додаткові пояснення судом оцінені у відповідності до повноважень суду передбачених статтею 300 ГПК України.
5. Позиція позивача, за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом викладена у відзиві на касаційну скаргу
5.1. 02.12.2020 ТОВ "Ріара" надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. ТОВ "Ріара" також вказує, що ухвалу про відкриття касаційного провадження від 06.11.2020 отримало лише 20.11.2020, у зв`язку із цим просить поновити строк на подачу відзиву.
Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною восьмою статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом (стаття 113 ГПК України).
Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За змістом частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Враховуючи подані заявником докази, Верховний Суд визнає поважними причини пропуску ТОВ "Ріара" строку на подачу відзиву та доходить висновку про його поновлення. У зв`язку з цим Верховний Суд враховує поданий ТОВ "Ріара" відзив на касаційну скаргу під час касаційного перегляду справи №910/14846/19.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 22.10.2020 року у справі №910/4846/19 для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т.М. (головуючий суддя), судді: Булгакова І.В., Селіваненко В.П.
Ухвалою Верховного Суду від 06.11.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ОЛ МОУШН ГРУП" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 у справі №910/14846/19 та призначено до розгляду.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 07.12.2020 №29.3-02/3324 у зв`язку з перебуванням судді Селіваненка В.П. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №910/14846/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), судді: Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.
Касаційне провадження щодо розгляду цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права норм права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Дослідивши доводи касаційної скарги, відзив на касаційну скаргу, зміст судових рішень у їх контексті та інші матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Предметом розгляду цієї справи були питання щодо:
- наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача за первісним позовом суми основного боргу, 3% річних, та пені за договором підряду та наявності/відсутності підстав для стягнення вартості привласнених матеріалів;
- наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача за зустрічним позовом збитків, завданих неналежним виконанням договірних зобов`язань за договором підряду та стягнення витрат за утримання матеріалів, належних позивачу за первісним позовом.
Предметом касаційного розгляду є постанова Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 у цій справі.
7.2. Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх судових інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №444/1725/16-ц, від 15.05.2018 у справі №910/15521/17, від 07.09.2016 у справі №6-389цс16, то Верховний Суд зазначає таке.
Так, предметом позову у справі №444/1725/16-ц є визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки таким, що не відбувся, та повернення завдатку, а у справі №6-389цс16 - стягнення грошових коштів як подвійну суму завдатку за 1/2 частину житлового будинку та відшкодування вартості проведених витрат на поліпшення 1/2 частини будинку у зв`язку з відмовою відповідачки від укладення договору купівлі-продажу та виселення її із зазначеного будинку за рішенням суду.
У цих справах Верховний Суд України та Верховний Суд зробили правовий висновок, що застосування положень частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень.
У справі №910/15521/17 Приватне акціонерне товариство "Київстар" просило стягнути з Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс" витрати на утримання, збереження майна, з підстав вилучення майна у добросовісного набувача такого майна, яке ним утримувалося. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у задоволеній їх частині, Верховний Суд не погодився з висновками про доведеність позовних вимог у частині відшкодування понесених позивачем необхідних витрат на орендну плату за землю та витрат на консервацію будівлі, заявлених до стягнення на підставі частини третьої статті 390 ЦК України. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2018 зроблено висновок, що "під поняттям "необхідні витрати" розуміються тільки ті витрати, які необхідні для забезпечення нормального стану та зберігання майна з урахуванням його зношеності. Отже, інші витрати, тобто не "необхідні", відшкодуванню не підлягають".
Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У визначенні подібності правовідносин Верховний Суд враховує правові висновки, викладені у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року по справі № 923/682/16.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Таким чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі №910/14846/19 прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави та правове регулювання, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, та різне правове регулювання, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у вищевказаних справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними. Суд касаційної інстанції приймає до уваги доводи ТОВ "Ріара" в цій частині, ураховуючи вищевикладені мотиви.
7.3. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України, пункт 1 частини третьої статті 2, стаття 11 ГПК України).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду від 30.01.2003,No3-рп/2003). Верховенство права - це панування права в суспільстві (рішення від Конституційного Суду від 02.11.2004, No15-рп/2004). Застосовуючи "касаційні фільтри", Верховний Суд повинен серед іншого, одночасно враховувати: імперативність норм процесуального права (стаття 287 ГПК України); завдання та основні засади господарського судочинства (стаття 2 ГПК України); статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.