ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2020 року
м. Київ
Справа № 917/817/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
помічник судді який, за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання, - Вилегжаніна М. В.,
представники учасників справи:
позивача - не з`явилися,
відповідача - Семенко Б. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу виконавчого комітету Краснолуцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 (судді: Білоусова Я. О., Пуль О. А., Шевель О. В.) у справі
за позовом Селянського фермерського господарства Доленка Василя Григоровича "Колос"
до Виконавчого комітету Краснолуцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області
про визнання права користування земельною ділянкою,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У травні 2019 року Селянське фермерське господарство Доленка Василя Григоровича "Колос" (далі - СФГ "Колос") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до виконавчого комітету Краснолуцької сільської ради про визнання права користування земельною ділянкою площею 100,00 га, державний акт на право постійного користування землею від 23.12.1999, серія ПЛ № 12 для ведення фермерського господарства.
1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення Земельного кодексу України. Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" обґрунтовані тим, що на підставі рішенням Гадяцької районної ради Полтавської області від 22.12.1999 ОСОБА_1 передано земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства та видано державний акт на право постійного користування землею від 23.12.1999 року, серія ПЛ № 12.
Після отримання земельної ділянки та державного акта ОСОБА_1 24.04.2000 створив і зареєстрував СФГ "Колос", яким земельна ділянка і використовувалася.
Проте 03.05.2019 позивач отримав лист виконавчого комітету Краснолуцької сільської ради з повідомленням про припинення незаконного користування земельною ділянкою.
Вважаючи, що дії органу місцевого самоврядування свідчать про невизнання права позивача на користування земельною ділянкою і направлені на позбавлення такого права користування земельною ділянкою поза межами підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, що порушує право СФГ "Колос" на користування земельною ділянкою, позивач звернувся до суду.
1.3. Виконавчий комітет Краснолуцької сільської ради у відзиві на позовну заяву просить відмовити у її задоволенні, посилаючись, що, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16 зроблено висновок, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2019 відмовлено у задоволенні позову СФГ "Колос" до виконавчого комітету Краснолуцької сільської ради.
2.2. Судове рішення аргументовано тим, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою для створення фермерського господарства, до позивача - СФГ "Колос" після смерті засновника не перейшло. Суд визнав помилковими твердження позивача про те, що право користування земельною ділянкою не припинилося, оскільки такої підстави для припинення права користування земельною ділянкою не передбачено статтею 141 Земельного кодексу України, дійшовши висновку, що у спірному випадку у зв`язку зі смертю особи припинилося й відповідне право, тобто відсутність суб`єкта правовідносин зумовлює і відсутність прав (припинення прав та обов`язків).
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2019 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано за СФГ "Колос" право користування земельною ділянкою площею 100,00 га, державний акт на право постійного користування землею від 23.12.1999, серія ПЛ № 12, для ведення фермерського господарства.
2.4. Суд апеляційної інстанції наголосив, зокрема на тому, що одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою для припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства. Отже, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, наданої засновникові саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
Суд апеляційної інстанції послався у тому числі на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2020, виконавчий комітет Краснолуцької сільської ради у касаційній скарзі просить її скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження посиланням на пункти 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. Так, скаржник вважає, що правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, та який застосовано судом апеляційної інстанції, не здатен забезпечити у повній мірі право на справедливий суд, яке гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та ефективного судового захисту.
Заявник касаційної скарги акцентує на тому, що у постанові Великої Палати Верховного суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи, таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння та користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.
Водночас скаржник наголошує на необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у зазначеній постанові Великої Палати Верховного суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, оскільки відповідно до статті 7 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції, чинній на час отримання ОСОБА_1 державного акта на постійне користування земельною ділянкою) було визначено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно зі статтею 22 Земельного кодексу України (1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відповідно до статті 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею мало посвідчуватися державними актами які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.
3.3. Крім того, скаржник зазначає, що під час винесення оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц стосовно того, що земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування, так само як апеляційний суд не звернув увагу та не надав належної правової оцінки тому, що СФГ "Колос" не надало доказів наявності реєстрації права постійного користування земельною ділянкою саме селянським (фермерським) господарством.
У постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16 зроблено висновок, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини. Аналогічний висновок викладено к постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15 та постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 376/2038/14-ц.
Правову позицію стосовно того, що право постійного користування землею припиняється зі смертю особи та до фермерського господарства не переходить, висловлено у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 472/598/16-ц.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу СФГ "Колос" просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, акцентуючи на правомірності висновків суду та необґрунтованості тверджень скаржника.
При цьому до судового засідання надійшло клопотання СФГ "Колос" про відкладення розгляду справи, яке не підлягає розгляду з огляду на порушення порядку його направлення, а саме відсутності електронного цифрового підпису (ЕЦП).
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає.
4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:
- згідно з рішенням Гадяцької районної ради Полтавської області від 22.12.1999 "Про надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надано громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 100 га, в тому числі рілля 95,6 га, пасовища - 1,7 га, під водою 2,7 га із земель запасу Малопобиванської сільської ради;
- на підставі цього рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею від 23.12.1999, серія ПЛ № 12;
- 24.04.2000 ОСОБА_1 зареєстрував СФГ "Колос", на підтвердження чого надано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія АОО № 706478 від 24.04.2000 та виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;
- згідно з розпорядженням голови Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області від 24.04.2000 № 171 зареєстровано статут СФГ "Колос" та видано свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка;
- за змістом листа Гадяцького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 11.06.2019 № 1237/16.2-04-30 громадянин ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- 03.05.2019 виконавчий комітет Краснолуцької сільської ради направив на адресу СФГ "Колос" лист № 02-31/328, в якому зазначив, що після смерті ОСОБА_1 земельною ділянкою незаконно користується СФГ "Колос". Право користування земельною ділянкою виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі та припинилося зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини, у зв`язку з чим відповідач просив позивача припинити незаконне користування вказаною земельною ділянкою.
4.3. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога СФГ "Колос" про визнання права користування земельною ділянкою площею 100,00 га, державний акт на право постійного користування землею від 23.12.1999, серія ПЛ № 12 для ведення фермерського господарства, оскільки таке право не визнається та заперечується відповідачем.
4.4. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, ураховуючи положення законодавства та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача.
4.5. Так, Велика Палата Верховного Суду у правовій позиції, викладеній, зокрема, у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, зазначила, що згідно із частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
За змістом частини 1 статті 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки, така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
4.6. Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.
Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
4.7. Згідно із Законом України "Про фермерське господарство", який прийнято 19.06.2003, Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.
За змістом статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").
4.8. У пунктах 48-51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 року у справі № 320/5724/17.
4.9. З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).
4.10. За змістом частин 1, 5 статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видачі СФГ "Колос" державного акта на підставі рішення від 23.12.1999) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.