Постанова
Іменем України
17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 644/9614/18
провадження № 61-21704св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - територіальна громада в особі Харківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2019 року в складі судді Горчакової О. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Кіся П. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіальної громади в особі Харківської міської ради про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини та встановлення факту шлюбних відносин.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що з 2004 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Звертала увагу на те, що після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, яка складалась із: автомобіля марки ВАЗ 21104, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, придбаного під час перебування останнього з позивачем у фактичних шлюбних відносинах, а також земельної ділянки площею 0,1184 га для ведення садівництва, що розташована на території Введенської сільської ради Чугуївського району Харківської області в Садовому товаристві "Восток".
Обґрунтовуючи вимогу про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, позивач посилалась на те, що через незнання законодавства, вважала, що прийняла спадщину та в будь-який момент може звернутись до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва, а також на відсутність оригіналу свідоцтва про смерть ОСОБА_2 та незадовільний стан свого здоров`я.
Посилаючись на наведене, позивач просила встановити факт її спільного проживання без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 та встановити додатковий строк для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті останнього.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2019 року
в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту її спільного проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2012 року до дня смерті останнього. Зробивши висновок про недоведеність вимог позивача щодо встановлення факту її спільного проживання із ОСОБА_2, суд першої інстанції першої інстанції також виходив з відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині надання додатково строку для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті останнього.
Постановою Харківського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, додатково зазначивши про відхилення доводів апеляційної скарги позивача про не надання районним судом належної правової оцінки показанням свідків, які підтвердили факт її спільного проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Так, відхиляючи зазначені вище доводи апеляційної скарги позивача, апеляційним судом зазначено, що свідки допитані під час розгляду іншої цивільної справи № 644/2966/17 за позовом ОСОБА_1 до Четвертої харківської державної нотаріальної контори про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини та встановлення факту шлюбних відносин. При цьому, Харківська міська рада не була учасником справи № 644/2966/17, а ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 січня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі заяви позивача. Отже, судом в справі № 644/2966/17 не надавалась оцінка показанням допитаних свідків.
Крім того, апеляційним судом відхилено доводи заявника щодо наявності в матеріалах цивільної справи № 644/2966/17 письмових доказів на підтвердження доводів позивача про факт довготривалого проживання однією сім`єю ОСОБА_2 з ОСОБА_1 за місцем реєстрації останньої, оскільки у зазначеній позивачем справі відсутній достатній обсяг належних та допустимих доказів щодо обставин, на які посилалася позивач.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У грудні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали оцінку медичним довідкам ОСОБА_2, в яких зазначено його місце проживання за адресою місця реєстрації позивача.
Крім того зазначає, що обставини спільного проживання ОСОБА_2 та позивача однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтвердили свідки в межах розгляду справи
№ 644/2966/17, які також підтвердили, що позивач приймала участь в будівництві садового будинку, розташованого на земельній ділянці, що увійшла до складу спадщини.
Вважає, що судами безпідставно не взято до уваги показання свідків, допитаних в справі № 644/2966/17, при цьому відповідач у справі, що переглядається, про повторний допит свідків клопотання не заявляв.
Стверджує, що судами не враховано здійснення ОСОБА_2 адвокатської діяльності за адресою місця реєстрації позивача.
Наполягає, що в матеріалах справи № 644/2966/17 міститься свідоцтво про реєстрацію автомобіля марки ВАЗ 21104, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, яким підтверджено належність спірного транспортного засобу позивачу та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
У грудні 2019 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначає про безпідставність її доводів, законність і обґрунтованість оскаржуваних заявником судових рішень.
Вказує, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту її спільного проживання із ОСОБА_2 протягом п`яти років до смерті останнього. При цьому матеріали справи взагалі не містять доказів перебування позивача із ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах. За відсутності доказів на підтвердження вимог позивача про встановлення факту шлюбних відносин, відповідач вважає правильним висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про надання їй додаткового строку для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_2 .
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги).
Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.