Постанова
Іменем України
21 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 727/4474/17
провадження № 61-13338св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 листопада 2017 року у складі судді Семенко О. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду
від 05 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором відновлюваної кредитної лінії.
Позов обґрунтований тим, що 05 грудня 2007 року між ПАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 909, відповідно до умов якого та додаткових угод від 04 грудня 2009 року № 9 та
від 25 січня 2010 року № 10 ОСОБА_1 наданий кредит у розмірі
1 000 000,00 грн на споживчі потреби зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,5 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 28 листопада 2017 року.
Позичальник належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором не виконував, внаслідок чого станом на 03 травня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 1 287 374,51 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі
519 063,98 грн, 3 % річних у сумі 64 334,22 грн та інфляційних втрат у сумі
703 976,31 грн.
Посилаючись на вказані обставини, ПАТ "Ощадбанк" просило стягнути з
ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі
1 287 374,51 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 листопада 2017 року у задоволенні позову ПАТ "Ощадбанк" відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що 24 листопада 2011 року банком надіслано вимогу до ОСОБА_1 про дострокове погашення кредиту та відсотків за його користування відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, тому із вказаної дати розпочався відлік строку позовної давності щодо заборгованості за кредитом, проте банк звернувся до суду із цим позовом у травні 2017 року, тобто після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. Пред`явлення позову до поручителів у травні 2013 року не перервало позовну давність щодо вимог до ОСОБА_1, оскільки з пред`явленням позову в установленому порядку до одного з кількох боржників переривається перебіг позовної давності щодо вимог до цього боржника. Звернення кредитора із заявою про вчинення виконавчого напису є позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки, відтак, не є позовом у розумінні частини другої статті 264 ЦК України і не перериває позовну давність.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року апеляційну скаргу у частині оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 листопада 2017 року про відмову у позові про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду
м. Чернівці від 28 листопада 2017 року у частині відмови у позові про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Апеляційний суд змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат виходив з того, що такі вимоги є безпідставними, а тому позовна давність не застосовується.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У вересні 2020 року АТ "Ощадбанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 листопада 2017 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови у позові про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних та постанову апеляційного суду, передати справу в цій частині позову на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішення не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі
№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі
№ 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Учасники справи своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі на підставі пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги в означеній частині, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлені судами обставини
05 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ВАТ "Ощадбанк") та ОСОБА_1 укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 909, відповідно до умов якого та додаткових угод від 04 грудня 2009 року № 9 та від 25 січня 2010 року № 10 ОСОБА_1 наданий кредит у розмірі 1 000 000,00 грн на споживчі потреби зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,5 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 28 листопада 2017 року.
24 листопада 2011 року ВАТ "Ощадбанк" надіслано вимогу до ОСОБА_1 про дострокове погашення кредиту та відсотків за його користування, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.
Згідно з пунктом 2.2.2 договору відновлювальної кредитної лінії від 05 грудня
2007 року виконання позачальником вимоги банку щодо дострокового повернення суми кредиту, належних до сплати процентів, комісійних винагород та інших платежів відповідно до умов цього договору повинно бути проведено позичальником протягом місяця з дати одержання такої вимоги від банку.
Таким чином, кредитором відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України реалізовано право на дострокове повернення всієї суми кредиту та пов`язаних з ним платежів протягом тридцятиденного строку з дня отримання вказаної вимоги, надіславши 24 листопада 2011 року позичальнику досудову вимогу щодо відкликання кредиту, яку отримано останнім 06 грудня 2011 року.