Постанова
Іменем України
16 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 686/5650/18
провадження № 61-7660св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_1,
треті особи: ОСОБА_2 на, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 листопада 2019року у складі судді
Чевилюк З. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 березня
2020 рокуу складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_7, ОСОБА_3,
про визнання недійсним договору поруки.
Позов обґрунтований тим, що під час розгляду Хмельницьким міськрайонним судом цивільної справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4,
ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики від 29 травня 2015 року та за договором поруки від 29 червня 2015 року їй стало відомо про наявність щодо договору поруки, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .
За договором поруки ОСОБА_5 поручалася перед кредитором ОСОБА_6 за виконання ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4 свого обов`язку за договором позики від 29 травня 2015 року. Поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальниками їх обов`язку в повному обсязі
і відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання позичальниками.
Позивач вказувала, що з поручителем ОСОБА_5 вона особисто не знайома, а про існування оскаржуваного договору поруки їй взагалі не було відомо.
Вважає, що ОСОБА_6 як кредитор та ОСОБА_5
як поручитель у 2017 році уклали фіктивний договір поруки з метою зміни територіальної підсудності.
Цей договір поруки не направлений на настання реальних наслідків, а саме дійсне забезпечення виконання зобов`язання. Про фіктивність договору поруки свідчить та обставина, що оскаржуваний договір не містить жодних визначень, який саме обсяг зобов`язань був дійсний у момент його укладення кожним позичальником, яким чином це було встановлено та у який спосіб сторони договору поруки визначили дійсний обсяг основного зобов`язання позичальників, що залишилося невиконаним.
Крім того зазначає, що в разі встановлення, що особа поручителя не вчиняла дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір
за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв`язку з невідповідністю його частинам третій і п`ятій статті 203 ЦК України, а саме волевиявлення учасника правочину має бути вільним
і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Посилаючись на наведене, просила визнати недійсним договір поруки
від 29 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_6 та
ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 07 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 березня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач фіктивність договору поруки від 29 червня
2015 року не довела, а тому немає підстав для задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 686/5650/18, витребувано її з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 листопада 2019 року.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2020 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційну скаргу обґрунтовувала тим, що укладений договір поруки спрямований на зміну територіальної підсудності, є фіктивним, оскільки укладений без наміру реального настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права і як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 109 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2020 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду додаткові пояснення, у яких зазначала, що немає доказів того, що будь-яка сторона вчинила фактичні дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, що свідчило
б про наявність волі сторін на виконання спірного договору.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 29 травня 2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3,
ОСОБА_7 , ОСОБА_4 уклали договір позики, відповідно до умов якого позивач надала в борг відповідачам грошові кошти у розмірі 600 000,00 грн, строком до 01 липня 2015 року, з нарахуванням 2 % за кожен місяць користування позикою.
29 червня 2015 року ОСОБА_5 (в подальшому змінила прізвище
на ОСОБА_5 ) та ОСОБА_6 уклали договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_11 зобов`язалась перед кредитором за виконання ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4 зобов`язань за договором позики від 29 травня 2015 року.
У провадженні Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області перебувала цивільна справа № 18977/17 за позовом ОСОБА_6
до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики від 29 травня 2015 року
та договором поруки від 29 червня 2015 року.
За даними публічного реєстру судових рішень, 13 лютого 2019 року у цій справі винесено рішення, яким позов задоволено частково та стягнено заборгованість.
Позивач у справі просила з урахуванням уточнень стягнути 5 251 241,10 грн, з яких проценти за користування позикою становлять 328 241,10 грн, інфляційні втрати - 129 000,00 грн та 1 % відсоток за кожен день прострочення - 4 794 000,00 грн.
Позов задоволено частково: стягнено 5 251 241,10 грн, з них - 328 241,10 грн процентів за користування позикою, 129 000,00 грн інфляційних втрат,
4794 000,00 грн - 1 % від суми позики за кожен день прострочення
та судовий збір в сумі по 2 986,70 грн з кожного. У позові про стягнення заборгованості з поручителя відмовлено у зв`язку з пропуском строку звернення.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої, другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Процесуальний аспект
Стаття 103 ЦПК України встановлює, що при необхідності спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, для з`ясування важливих для справи обставин та у разі, якщо подані сторонами з цих питань висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності, суд призначає судову експертизу.
Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (статті 553, 554 ЦК України). Отже, договір поруки укладається кредитором і поручителем на забезпечення виконання боржником основного зобов`язання. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не є, а є учасником у зобов`язанні, забезпеченому порукою. Обов`язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки.