ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 824/876/18-а
адміністративне провадження № К/9901/24631/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.
суддів: Данилевич Н.А., Кашпур О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.04.2019 (суддя - Григораш В.О.)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2019 (головуючий суддя - Моніч Б.С., судді: Капустинський М.М., Охрімчук І.Г.)
у справі № 824/876/18-а
за позовом ОСОБА_1
до Чернівецького обласного військового комісаріату
про стягнення заробітної плати, компенсацію за невчасно виплачену заробітну плату,-
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Чернівецького обласного військового комісаріату (далі - відповідач), в якому просив:
- стягнути з Чернівецького обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 207061,00 грн;
- стягнути з Чернівецького обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 компенсацію за невчасно виплачену заробітну плату в сумі 207061,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 19.03.2014 позивач був призваний на військову службу. Наказом військового комісара Чернівецького обласного військового комісаріату № 3 від 19.03.2014 позивача звільнено з посади з 18.03.2014 у зв`язку з призовом на військову службу. З моменту призову на військову службу відповідачем виплати середньомісячної заробітної плати не проводились.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.04.2019, яке було залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2019, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач звільнений з роботи 18.03.2014. З моменту призову на військову службу у зв`язку з мобілізацією заробітна плата позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки його було звільнено на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України, місце роботи за ним не було збережено, на посаді він не поновлений, а тому відсутні підстави для виплати позивачу заробітної плати, компенсації за час вимушеного прогулу.
Також, суди дійшли висновку, що оскільки ОСОБА_1 не перебував в спірний період у трудових відносинах з Чернівецьким обласним військовим комісаріатом, заробітна плата позивачу не нараховувалась, а тому відсутні підстави для виплати компенсації за невчасно виплачену заробітну плату.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень). Рух в суді касаційної інстанції.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконними та необґрунтованими, а тому просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.
В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки вимогам Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20.05.2014 року №1275-VII, відповідно до якого, зокрема, були внесені зміни до ст.119 КЗпП України.
Скаржник уважає, що відповідач був зобов`язаний виплачувати йому середню заробітну плату у період проходження ним військової служби з 19.03.2014 року по 27.12.2017 року, тобто по день звільнення з військової служби.
Також, скаржник зазначив, що суди дійшли неправильного висновку, що для виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідне рішення про його поновлення на роботі.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить у задоволенні вимог касаційної скарги відмовити. Зазначає, що позивач звільнений з державної служби, наказ про звільнення не оскаржувався, позивач на роботі не поновлений, а тому відсутні підстави для виплати середнього заробітку позивачу.
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року у справі № 824/876/18-а.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи, на підставі Рішення зборів суддів Верховного Суду від 21 вересня 2020 року №12, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Яковенка М.М., та Розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року №1788/0/78-20, адміністративна справа №824/876/18-а була передана на розгляд колегії суддів: Мацедонської В.Е. (суддя-доповідач), Данилевич Н.А., Шевцова Н.В.
ІІ. УСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, згідно відомостей із трудової книжки ОСОБА_1 видно, що 01.12.2004 року ОСОБА_1 прийнято присягу державного службовця та прийнято на посаду старшого помічника начальника 2-го відділення Чернівецького міського військового комісаріату (з питань контрактної служби) за конкурсом.
03.01.2005 року присвоєно 15 ранг державного службовця.
30.08.2005 року звільнено з роботи у зв`язку із скороченням штату працівників.
31.03.2006 року позивача прийнято на посаду старшого помічника начальника 2-го відділення Чернівецького міського військового комісаріату за конкурсом.
31.10.2006 року переведено на посаду головного спеціаліста відділення комплектування Чернівецького міського військового комісаріату. 03.08.2007 року та 03.08.2009 року присвоєно 14, а згодом 13 ранг державного службовця.
31.05.2013 року переведено на посаду головного спеціаліста у зв`язку із організаційними заходами. Чернівецький МВК реформований в структурний підрозділ Чернівецького обласного військового комісаріату.
Відповідно до витягу із наказу військового комісара Чернівецького обласного військового комісаріату (по особовому складу державних службовців) №3 від 19.03.2014 року ОСОБА_1 - головного спеціаліста Чернівецького міського військового комісаріату відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП України звільнено із займаної посади з 18.03.2014 року у зв`язку із призовом на військову службу. Крім того, даним наказом визначено виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі двомісячного середнього заробітку та компенсацію за додаткову відпустку 20 років стажу державної служби за 15 днів.
14.03.2018 року позивач звернувся до управління Держпраці у Чернівецькій області із заявою, в якій повідомив про його звільнення у зв`язку із призовом на військову службу та про те, що місце роботи до призову на військову службу та середній заробіток за ним не зберігся. Повідомив, що усно звертався до керівництва Чернівецького обласного військового комісаріату з даного питання, однак рішення прийнято не було. Просив провести перевірку з даного питання.
Листом №1006/0/04-3В-2/17 від 12.04.2018 року управління Держпраці у Чернівецькій області повідомило позивача про те, що в порушення частини 3 статті 119 КЗпП України він не був поновлений на роботі з 19.03.2014 року. Повідомив, що за результатами перевірки складено акт та припис.
Не погоджуючись із невиплатою заробітної плати у період його призову на військову службу, позивач звернувся до суду.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
5. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
За змістом статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України "Про оборону України", Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу", Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Указами Президента України та іншими підзаконними актами, які застосовуються в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оборону України" підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.
Статтею 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію мирного часу.
Положеннями статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.