ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 804/15618/15
касаційне провадження № К/9901/7382/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Верба І.О.; судді - Сидоренко Д.В., Степаненко В.В.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Круговий О.О.; судді - Семененко Я.В., Добродняк І.Ю.)
у справі № 804/15618/15
за позовом Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"
до Національного банку України,
треті особи, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору, - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк",
про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" (далі - ПАТ "Нікопольський завод феросплавів"; позивач; товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Національного банку України (далі - НБУ; відповідач; суб`єкт владних повноважень), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило: визнати протиправними дії відповідача щодо непідтвердження можливості здійснення операції товариства з оплати 652220,92 доларів США за контрактом від 06 травня 2015 року № 060615SN; скасувати рішення від 02 листопада 2015 року № 25-03001/82742 в частині непідтвердження можливості здійснення операції ПАТ "Нікопольський завод феросплавів" з оплати 652220,92 доларів США за контрактом від 06 травня 2015 року № 060615SN; зобов`язати НБУ направити Публічному акціонерному товариству Комерційному банку "ПриватБанк" повідомлення про підтвердження операції позивача з оплати 652220,92 доларів США за контрактом від 06 травня 2015 року № 060615SN.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 21 березня 2016 року адміністративний позов задовольнив частково. Скасував рішення від 02 листопада 2015 року № 25-03001/82742 в частині непідтвердження можливості здійснення операції ПАТ "Нікопольський завод феросплавів" з оплати 652220,92 доларів США за контрактом від 06 травня 2015 року № 060615SN. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28 вересня 2016 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
НБУ звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що при непідтвердженні операції позивача діяв у межах та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, а також добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, а також з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою НБУ.
10 листопада 2016 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також наголосив на тому, що при реалізації наданих повноважень щодо погодження платежу товариства на адресу нерезидента суб`єкт владних повноважень не забезпечив прийняття законного та обґрунтованого рішення, оскільки без наявності передбачених законодавством підстав та без запиту будь-яких додаткових документів безпідставно відмовив у погодженні перерахування грошових коштів як оплати товару, який вже поставлено нерезидентом на територію України та отримано ПАТ "Нікопольський завод феросплавів".
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
23 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 жовтня 2015 року позивачем подано до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" платіжне доручення № 8894 на суму 652220,92 доларів США з метою здійснення перерахування грошових коштів за поставлену продукцію на адресу продавця - Компанії Stalmag Sp. z.o.o, (Польща).
02 листопада 2015 року товариством отримано вказане платіжне доручення без виконання.
Відповідно до електронного повідомлення від 02 листопада 2015 року № 25-03001/82742 НБУ з посиланням на пункт 6 постанови Правління Національного банку України від 03 вересня 2015 року № 581 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Постанова № 581) не підтверджено заяву ПАТ "Нікопольський завод феросплавів" на купівлю та перерахування іноземної валюти за імпортними операціями згідно з реєстром "Інформація про намір купівлі та/або перерахування безготівкової валюти в розрізі суб`єктів за 28 жовтня 2015 року" на суму 652220,92 доларів США.
За правилами статті 2 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV "Про Національний банк України" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 679-XIV) Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Статтею 6 Закону № 679-XIV передбачено, що відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті.
Згідно зі статтею 7 Закону № 679-XIV Національний банк, зокрема, проводить грошово-кредитну політику, встановлює для банків правила проведення банківських операцій, здійснює банківське регулювання, здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.
Право Національного банку, використовуючи адміністративний метод банківського регулювання, встановлювати заборони та обмеження щодо вчинення банківськими установами певних дій (операцій) закріплено й у статті 66 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою передбачено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком шляхом, зокрема, встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків.