ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 360/4485/19
адміністративне провадження №К/9901/9298/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року (суддя: Захарова О.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року (судді: Міронова Г.М., Арабей Т.Г, Геращенко І.В.) у справ за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач), в якому просив стягнути з відповідача середньоденне грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 22410,24 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі наказу ГУНП в Луганській області від 19 грудня 2017 року № 885 о/с його звільнено зі служби в поліції з 26 грудня 2017 року. Проте, остаточний розрахунок при звільненні з ним був проведений відповідачем лише 28 лютого 2018 року. На переконання позивача, період затримки розрахунку при звільненні складає з 27 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року 64 календарних дня. За розрахунком позивача, його середньоденне грошове забезпечення на момент звільнення складало 350,16 грн. Таким чином, з посиланням на норми статті 116 КЗпП України позивач вважає, що середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року становить 22 410,24 грн. (350,16 х 64).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Луганській області про залишення позовної заяви з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду без розгляду відмовлено, заяву позивача про поважність причин пропуску звернення до суду задоволено, визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлено строк звернення до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення середньоденного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року в сумі 22 410,24 грн., з відрахуванням законодавчо встановлених податків та зборів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що матеріалами справи підтверджено затримку повного розрахунку при звільненні позивача з роботи протягом 64 робочих днів з 27 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року, що в силу статті 117 Кодексу законів про працю України є підставою для відповідальності, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року змінено постанову в частині стягнення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення, а саме зазначено замість 22 410, 24 грн. на 22 060, 08 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2017 року по 27 лютого 2018 року становив 63 робочих дні, а не 64, оскільки день звільнення позивача 26 грудня 2017 року вважається останнім днем служби.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суди вказали, що матеріалами справи підтверджено затримку повного розрахунку при звільненні позивача з роботи на протязі 29 робочих днів з 20 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року, що в силу статті 117 Кодексу законів про працю України є підставою для відповідальності, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому суди попередніх інстанцій вказували на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765 а15 та у постанові Верховного Суду у справі 6-144 ц13, відповідно до яких встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Обчислення середнього заробітку суди проводили згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання відповідача на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду, посилаючись на те, що позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду з даним позовом з поважних причин, що встановлений ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року. Зазначив, що 30 січня 2018 року між позивачем та командиром військової частини А 1048 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на три роки. Своєчасне пред`явлення позову стало ускладненим, у зв`язку з обумовленою обмеженістю доступу до нормативно-правової бази та оргтехнічних засобів, оскільки службові завдання виконуються за межами населених пунктів у польових умовах (а.с. 59-61). Термін дії контракту на час подання позовної заяви не сплинув. Тому відхилив такі доводи апеляційної скарги.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
Відповідач у касаційній скарзі вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі відповідач наполягає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, а судами необґрунтовано його поновлено, оскільки при ухваленні рішення про відмову у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції, й відповідно у постанові суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного оскарження суду рішення першої інстанції не надали правової оцінки твердженням представника відповідача щодо відсутності обставин, які унеможливлювали або ускладнювали звернення позивача за захистом своїх прав у цій справі у визначений законодавством строк звернення до суду.
При цьому вказували, що позивач був обізнаний про порушення своїх порав ще у травні 2019 року, оскільки звертався до суду цього ж Луганського окружного адміністративного суду по іншій адміністративній справі № 360/2138/19 про стягнення грошової нагороди з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року, проте з цим позовом звернувся лише 15 жовтня 2019 року, тобто пропустив строк звернення до суду, оскілки звернувся через 1 рік 7 місяців з дня, коли дізнався, або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відносно предмету позовних вимог скаржник зазначив, що виплата поліцейським одноразової грошової допомоги проводиться після звільнення особи зі служби в поліції.
Відповідач вказав, що діюче законодавство не містить приписів щодо обов`язкової сплати вказаної допомоги у день звільнення особи зі служби в поліції. Враховуючи, що приписами статті102 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено виплату одноразової грошової допомоги після звільнення зі служби в поліції, то на переконання скаржника, положення статті 116 КЗпПУ на спірні правовідносин не поширюються. Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 820/1134/17.
Позиція інших учасників справи.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Яковенко М.М. (судді), Дашутін І.В., Шишов О.О.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року.
Розпорядженнями заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року № 1788/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді доповідача Яковенка М.М.
За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г. (судді), Єресько Л.О., Соколов В.М.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Наказом начальника ГУНП України в Луганській області від 19 грудня 2017 року № 885 о/с позивача, капітана поліції дільничного офіцера поліції відділу превенції Сєвєродонецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області звільнено за власним бажанням з 26 грудня 2017 року.
На підставі платіжних доручень ГУНП в Луганській області від 22 грудня 2017 року № 4519, від 29 січня 2018 року № 70 остаточний розрахунок при звільнені проведено з позивачем 28 лютого 2018, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
30 січня 2018 року на картковий рахунок позивача зараховано компенсацію за невикористану відпустку в сумі 2197,74 грн, винагороду за участь в АТО за грудень 2017 року 190,65 грн, вихідну допомогу при звільнені 23580,93 грн, 28 лютого 2018 року на картковий рахунок позивача зараховано компенсацію з військового податку в сумі 860,32 грн.
Проведення остаточного розрахунку з позивачем 28 лютого 2018 року не є спірною обставиною між сторонами та визнається відповідачем.
Спірним питанням у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.