ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2020 року
м. Київ
справа №813/7911/14
адміністративне провадження №К/9901/22942/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у касаційній інстанції адміністративну справу №813/7911/14
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Закарпатської області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року, постановлене колегією суддів у складі: головуючого судді Кедик М.В., суддів Братичак У.В., Гулкевич І.З.
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Качмара В.Я., Мікули О.І.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування
1. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому згідно з заявою про збільшення позовних вимог просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Генерального Прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1445к про звільнення з посади прокурора Закарпатської області ОСОБА_1 з моменту його прийняття;
1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Закарпатської області або на іншій рівноцінній посаді, передбаченій штатним розписом на момент виконання рішення суду;
1.3. стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
1.4. зобов`язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частини 3 статті 1 Закону України „Про очищення влади";
1.5. постанову суду в частині поновлення на посаді та стягнення середньомісячного заробітку допустити до негайного виконання.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Генерального прокурора України 23 жовтня 2014 року № 1445к позивача звільнено із займаної посади відповідно до пунктів 7-2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України на підставі довідки про результати вивчення особової справи позивача та звільнено від обов`язків голови колегії прокуратури цієї області. Враховуючи те, що оскаржене рішення відповідача прийнято не в умовах воєнного чи надзвичайного стану та у зв`язку з його прийняттям було протиправно допущено обмеження права позивача на працю та доступу до державної служби, тому рішення про звільнення позивача є таким що суперечить положенням Основного Закону України і є протиправним. Вказує, що дія Закону України "Про очищення влади" не поширюється на посади, які обіймав позивач. Зазначає, що у вказаний період працював з 01 квітня 2011 року по 06 березня 2013 року на посаді заступника прокурора Київської області. У чинних, на момент вступу Закону у дію, нормативно-правових актах України відсутнє визначення терміну "територіальний (регіональний) орган прокуратури". Крім того вказує, що виконав вимоги Закону України "Про очищення влади" та у строк, визначений цим Законом подав заяву, передбачену статтею 4 цього Закону, тому підстав для звільнення не було.
3. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року замінено відповідача у справі Генеральну прокуратуру України його правонаступником - Офісом Генерального прокурора (далі - відповідач 1).
4. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року залучено співвідповідача Прокуратуру Закарпатської області (далі - відповідач 2).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
5. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1445к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Закарпатської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Закарпатської області з 24 жовтня 2014 року. Стягнуто з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 818291,89 грн з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. У задоволенні вимог щодо зобов`язання Офісу Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" - відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Закарпатської області та стягнення з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 16967,06 грн з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.
6. Задовольняючи рішення суду першої інстанції, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, враховуючи, що займана позивачем посада не є політичною посадою, відповідно не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених вказаним Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про протиправність прийняття оскарженого рішення з підстав, у ньому зазначених. Тому позивача слід поновити на займаній ним перед звільненням посаді та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
6.1. Щодо позовної вимоги про зобов`язання Офісу Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади", суд першої інтсанції дійшов висновку, що вказані вимоги є передчасними, оскільки такі відомості мають бути внесені після набрання законної сили рішення суду, отже, права позивача ще не було порушено на момент звернення до суду.
7. Не погодившись з прийнятим рішенням, Офіс Генерального прокурора подав апеляційну скаргу.
8. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Змінено рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 813/7911/14 у частині визначення суми заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 .
8.1. Викладено четвертий абзац резолютивної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 813/7911/14 в наступній редакції: "Стягнути з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 813291,89 грн з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.".
8.2. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
9. Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при обрахунку суми заробітку, яка підлягає стягненню суд першої інстанції допустив арифметичну помилку, зокрема розмір середнього заробітку з урахуванням отриманого ОСОБА_1 в цей період доходу становить 813291,89 грн, а не 818291,89 грн, як зазначено судом першої інстанції. В іншій частині суд апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
10. 08 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора, у якій скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову. Судові рішення в іншій частині відмови у задоволенні позовних вимог залишити без змін.
11. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій, зокрема в частині помилкового висновку про те, що люстрація є видом юридичної відповідальності, у зв`язку з чим відповідачем в порушенні приписів частини другої статті 61 Конституції України проігноровано принцип індивідуального підходу. Наголошує, що люстрація не є видом юридичної відповідальності, а підстава, передбачена пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, не є по суті правопорушенням, яке не має жодного відношення до передбачених законодавством видів юридичної відповідальності, а тому факти здійснення ОСОБА_1 протиправних дій у цій сфері не перевірялися. Так, скаржник вказує на те, що норми Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами у визначений законом строк, а тому вважає, що відповідач при виданні спірного наказу діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення безсторонньо, пропорційно та своєчасно.
11.1. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій не правильно застосували до спірних правовідносин приписи статті 61 Конституції України в частині індивідуального характеру юридичної відповідальності, оскільки люстрація не є видом юридичної відповідальності, а також статті 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості. Вважає, що презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка по суті є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17), а відтак зазначена гарантія не може бути поширена на інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
11.2. Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано статтю 61 Конституції України, статтю 235 Кодексу законів про працю України без урахування висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 800/235/17 щодо застосування Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII у подібних правовідносинах, де суд вказав, що мета застосування даного Закону для захисту прав і свобод інших людей є легітимною, а його застосування має сприяти дотриманню балансу між потребами демократичної держави та захисту демократії а правами людини.
12. 08 вересня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Єресько Л.О., суддів Загороднюка А.Г., Соколова В.М. від 22 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 22 грудня 2020 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позиція інших учасників справи
15. 12 листопада 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, де позивач посилається на необґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить їх відхилити, а рішення суддів попередніх інстанцій залишити без змін. Вказує на те, що оскаржуване рішення відповідача прийнято не в умовах воєнного чи надзвичайного стану та у зв`язку з його прийняттям було протиправно допущено обмеження права позивача на працю та доступу до державної служби, тому рішення про звільнення позивача є таким, що суперечить положенням Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII і є протиправним. Зазначає, що суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а тому до неї застосовується принцип індивідуальної вини та необхідність встановлення причинно-наслідкового зв`язку.
Установлені судами фактичні обставини справи
16. Відповідно до наказу від 01 квітня 2011 року № 419к радника юстиції ОСОБА_1 призначено заступником прокурора Київської області та затверджено членом колегії прокуратури цієї області, звільнивши його в порядку переведення з посади прокурора Пустомитівського району Львівської області (пункту 5 статті 36 КЗпП України).
17. Згідно з наказом від 05 березня 2014 року № 161к старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено прокурором Закарпатської області строком на 5 років та затверджено головою колегії прокуратури цієї області, звільнивши його в порядку переведення з посади першого заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.
18. ОСОБА_1 17 жовтня 2014 року подав заяву на підставі статті 4 Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII.
19. Відповідно до наказу Генерального Прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1445к старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Закарпатської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пунктів 7-2 статті 36 КЗпП України. Підставою для звільнення слугувала довідка про результати вивчення особової справи.
20. З витягу з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII, вбачаються відомості щодо ОСОБА_1 як звільненого з підстав, передбачених вказаним Законом (пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України) із застосуванням заборони займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом 10 років.
Нормативне регулювання
21. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
22. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
23. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).
24. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
25. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
26. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
27. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
28. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
29. Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
30. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
31. Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
32. Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
33. За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
34. Частиною першою статті 3 КАС України встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
35. Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
36. За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
37. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII).
38. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону № 1682-VII).
39. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону № 1682-VII).
40. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону № 1682-VII).
41. Статтею 2 Закону № 1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
42. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону №1682-VII.
43. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
44. За приписами частини першої статті 5 Закону № 1682-VII органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Мністерство юстиції України.
45. Згідно з частиною другою статті 5 цього ж Закону Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України:
1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією;
2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом;
3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.
46. Частиною дванадцятою статті 5 Закону № 1682-VII передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
47. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
48. Відповідно до частини другої статті 7 цього Закону інформація з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або про відсутність у Реєстрі відомостей про таку особу подається:
на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення перевірки, передбаченої цим Законом, або спеціальної перевірки, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов`язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів;
під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв`язку із здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в Реєстрі;
у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе.
49. Згідно з частиною третьої статті 7 Закону № 1682-VII Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону:
1) прізвище, ім`я, по батькові;
2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону;
3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону;
4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону.
Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.
50. Пунктом 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
51. Відповідно до статті 46-2 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.
52. Згідно пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України "Про очищення влади".
53. Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
54. У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));
- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить "Керівні принципи щодо відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права" (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
55. Оцінюючи за правилами статті 341 КАС України правильність застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин наведених положень у контексті встановлених у цій справі обставин, Верховний Суд виходить з такого.
56. Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) та внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" з одночасним оприлюдненням цих відомостей на офіційному веб-сайті МЮ України.