Постанова
іменем України
17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 414/3234/18
провадження № 51-2805км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,
за участю
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Кузнецова С.М.,
захисника Шмуйлової І.М. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Кремінського районного суду Луганської області
від 15 листопада 2019 року та ухвалу Луганського апеляційного суду
від 27 лютого 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018130460000751, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу - 12 серпня 2013 року за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк 1 рік, звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням на строк 1 рік,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кремінського районного суду Луганської області
від 15 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до позбавлення волі на строк 6 років.
Вироком установлено, що 11 жовтня 2018 року близько 21:00
ОСОБА_1 прийшов до свого знайомого ОСОБА_2 за адресою:
АДРЕСА_2 . Під час спільного вживання спиртних напоїв між ними виникла сварка, що переросла в обопільну бійку, під час якої вони обидва впали на підлогу, при цьому ОСОБА_2 упав на спину, а ОСОБА_1 зверху на нього. Сівши на ноги ОСОБА_2, утримуючи його в такому положенні, ОСОБА_1 витягнув розкладний ніж і завдав ним потерпілому одного удару в ділянку передньої поверхні шиї в нижній третині, а коли ОСОБА_2 внаслідок опору перевернувся животом до підлоги, ОСОБА_1 ножем завдав йому ще одного удару в ділянку задньої поверхні грудної клітки зліва.
Унаслідок злочинних дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 в порядку ч. 2 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) змінено, виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду як на обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину повторно.
У решті вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про зміну вироку та ухвали, перекваліфікацію його дій з ч. 1 ст. 121 КК на ст. 124 КК та пом`якшення покарання із застосуванням ст. 75 КК.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що його вини в умисному заподіянні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень не доведено належними та допустимими доказами. При цьому посилається на те, що, завдаючи ОСОБА_2 ударів ножем, перевищив межі необхідної оборони, захищаючись від суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого. Не погоджується з висновком судово-медичної експертизи щодо ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого, вважає їх такими, що не є небезпечними для життя. На думку засудженого, матеріали кримінальної справи за його обвинуваченням фальсифіковано (при цьому посилається на застосування до нього недозволених методів ведення слідства), досудове розслідування та судовий розгляд проведено з порушенням норм кримінального процесуального закону, а вирок побудовано на припущеннях. Стверджує, що його не було ознайомлено з матеріалами кримінальної справи. Крім того, вважає, що йому призначено суворе покарання без урахування укладеної ним угоди про примирення з потерпілим.
Також зазначає, що апеляційний суд під час розгляду справи на зазначені порушення уваги не звернув; апеляційний розгляд проведено за відсутності потерпілого; суддя апеляційного суду ОСОБА_3 не мав права брати участь у розгляді справи в апеляційному суді, оскільки у цьому ж провадженні розглядав його апеляційну скаргу на ухвалу місцевого суду про продовження строку тримання під вартою (листопад 2019 року). Загалом вважає судові рішення незаконними й необґрунтованими.
Позиції учасників судового провадження
Захисник засудженого - адвокат Шмуйлова (Полтавець) І.М. у режимі відеоконференції підтримала касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Прокурор вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає, а судові рішення щодо ОСОБА_1 мають бути залишені без зміни.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За правилами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із установлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.
У кримінальній справі встановлено, що в зазначені у вироку день, час та місці ОСОБА_1 під час конфлікту з ОСОБА_2, який перейшов в обопільну бійку, розкладним ножем завдав останньому ударів уділянку передньої поверхні шиї в нижній третині та задньої поверхні грудної клітки зліва, що призвело до тяжких тілесних ушкоджень у потерпілого.
Судові інстанції такі дії ОСОБА_1 розцінили як умисне тяжке тілесне ушкодження, кваліфікувавши їх за ч. 1 ст. 121 КК.
Колегія суддів погоджується з таким висновком судових інстанцій, оскільки він ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності відповідно до вимог ст. 94 КПК.
Наведені в касаційній скарзі засудженого доводи про те, що він діяв у стані необхідної оборони, але перевищив її межі, а тому його дії мають бути кваліфіковані за ст. 124 КК, були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і як такі, що не знайшли свого підтвердження, обґрунтовано визнані безпідставними.
Стаття 124 КК встановлює кримінальну відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Диспозиція цієї норми містить обов`язкові ознаки складу злочину, які відрізняють його від діяння, відповідальність за яке настає за ст. 121 КК.
Так, на відміну від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК) визначальним для кваліфікації дій особи за ст. 124 КК є відповідна обстановка вчинення злочину - перебування винного, зокрема, у стані необхідної оборони. Крім того, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони цього злочину є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Згідно із ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.