Постанова
іменем України
17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 426/14810/18
провадження № 51-2486км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
захисника (в режимі відеоконференції) Тимохіної Л.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Тимохіної Л.С. в інтересах засудженої ОСОБА_1 на вирок Сватівського районного суду Луганської області від 21 грудня 2018 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018130550000373, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки смт Ківшарівка м. Куп?янськ Харківської області, жительки АДРЕСА_1, раніше судимої за вироком Сватівського районного суду Луганської області від 17 лютого 2017 року за ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК звільненої від відбування призначеного покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки 6 місяців,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вищезазначеним вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; на підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутого покарання за попереднім вироком у виді 1 місяця позбавлення волі - до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.
Строку відбування покарання визначено обчислювати з дня направлення ОСОБА_1 до установи виконання покарань.
Цим же вироком ухвалено стягнути з обвинуваченої на користь потерпілої ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 326,50 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів і заходів забезпечення кримінального провадження.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою в тому, що вона 28 травня 2018 року о 09:31, знаходячись у крамниці косметичних засобів та побутових товарів " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", що на АДРЕСА_2, впевнившись у тому, що її ніхто не бачить та не спостерігає за її злочинними діями, таємно викрала 6 флаконів із засобами по догляду за тілом та волоссям, а саме шампунь "Panteen", бальзам для волосся "Panteen", бальзам "Nivea", дезодорант "Garnier", крем-масло для тіла "Fresh Juice", мус для тіла "Organic shop" на загальну суму 326,50 грн, сховавши ці засоби до сумки, яка була при ній. Надалі до вказаної сумки також поклала викрадену нею упаковку пакетів для сміття, однак, у цей час, її злочинні дії були помічені продавцем магазину ОСОБА_3, яка зробила зауваження з приводу необхідності повернення викраденого майна. Після чого ОСОБА_1, зрозумівши, що її злочинні дії помічені працівником магазину, реалізуючи умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, повернула лише упаковку пакетів для сміття та вийшла з крамниці "ЧистоДім" із викраденими миючими засобами на загальну суму 326,50 грн.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченої та задовольнив апеляційну скаргу прокурора, змінив вирок місцевого суду й виключив: з резолютивної частини вироку рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 326,50 грн; з мотивувальної його частини при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, посилання на те, що - досудовим розслідуванням встановлено. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вироку місцевого суду й ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Вказує на допущені місцевим судом порушення вимог ч. 3 ст. 349 КПК (суд не переконався, що обвинувачена правильно розуміє зміст фактичних обставин справи, не впевнився у її добровільній позиції щодо застосування цієї норми КПК, оскільки ОСОБА_1 заперечувала викладені в обвинувальному акті фактичні обставини справи та не давала згоду на проведення судового розгляду у спрощеному порядку, не провів допиту обвинуваченої у розумінні ст. 351 КПК). Зазначає про неправильну кваліфікацію місцевим судом дій обвинуваченої за ч. 1 ст. 186 КК та вважає, що нею було вчинено крадіжку, тобто кримінальне правопорушення, передбачене за ч. 1 ст. 185 КК. Вказує на те, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу обвинуваченої без задоволення, не перевірив викладених у ній доводів, зокрема щодо неправильної кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 186 КК, не надав на ці доводи вичерпних відповідей, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржені судові рішення залишити без змін.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.