Постанова
Іменем України
22 грудня 2020 року
місто Київ
справа № 127/25686/17
провадження № 61-13452св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Стадника І. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що він та ОСОБА_2 знайомі з 2006 року, зустрічалися, мали близькі стосунки, а потім розійшлися. На початку 2012 року відповідач йому повідомила, що у них є дочка, просила зареєструвати з нею шлюб та усиновити дитину, щоб у дитини був батько, а вона не була одинокою матір`ю. Він повірив відповідачу та 28 лютого 2012 року вони зареєстрували шлюб.У нього та ОСОБА_2 двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Він записаний батьком дитини ОСОБА_3 згідно з частиною першою статті 122 СК України (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин). На час визнання батьківства стосовно дитини ОСОБА_3 (заяву про визнання батьківства подано 07 серпня 2012 року) він був впевнений, що є рідним батьком дитини, про це йому розповіла відповідач. У 2014 році під час сварки з відповідачем стало відомо, що він не є рідним батьком дитини ОСОБА_3 .
Позивач просив виключити відомості про батьківство його, ОСОБА_1, із актового запису від 10 жовтня 2007 року № 3348 у Відділі державної реєстрації цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стислий виклад заперечень відповідача
ОСОБА_2 проти позову заперечувала, зазначила, що ОСОБА_1 не є рідним батьком дитини ОСОБА_3, оскільки вони з позивачем познайомилися після народження дитини. У зв`язку з цим відсутня необхідність призначати відповідну судову експертизу. На час внесення змін до актового запису про народження дитини ОСОБА_3, позивач, визнаючи батьківство, знав про те, що не є рідним батьком дитини. Вважала, що позивач відповідно до частини п`ятої статті 136 СК України не має права оспорювати батьківство. У спільній заяві про визнання батьківства вона зазначила, що саме ОСОБА_1 є батьком дитини ОСОБА_3 із метою економії часу, оскільки для усиновлення в судовому порядку потрібно було б збирати велику кількість документів, на що би було витрачено багато часу.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
РішеннямВінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено виключити з актового запису від 10 жовтня 2007 року № 3348 про народження ІНФОРМАЦІЯ_3 дитини, ОСОБА_3, уродженки м. Вінниці, складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, відомості про ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, місце проживання: АДРЕСА_1 ) як про батька дитини. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що ОСОБА_2 не надала достовірних та беззаперечних доказів того, що ОСОБА_1 у момент визнання себе батьком дитини ОСОБА_3 знав, що він не є батьком дитини. Письмово у заяві матері та батька про визнання батьківства від 07 серпня 2012 року ОСОБА_2 (раніше ОСОБА_5 ) як мати дитини ОСОБА_6 підтвердила, що ОСОБА_1 є батьком дитини. При цьому, враховуючи те, що мати дитини ОСОБА_3 ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_1 не є біологічним батьком дитини, у зв`язку з чим відмовляється від проведення генетичної експертизи, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану її представником ОСОБА_7, задоволено. Скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2018 року та ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив докази у справі, що призвело до помилкового встановлення обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права. Оцінюючи показання свідків, суд першої інстанції не врахував, що обізнаність окремих з них щодо спірних обставин справи ґрунтувалися на повідомленнях інших осіб, та не з`ясував джерела їх обізнаності щодо цих обставин. При цьому, взявши до уваги суперечливі показання свідків, надав перевагу одним показанням перед іншими, не мотивуючи цього. Апеляційний суд встановив, що показаннями свідків у судовому засіданні суду першої інстанції підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 познайомилися лише у 2010 році, тобто після народження ОСОБА_3 ; ОСОБА_1 був обізнаний про те, що він не є її біологічним батьком.
Тільки мати позивача ОСОБА_8 надала свідчення, що ОСОБА_1 познайомився з відповідачем у 2005-2006 роках. Ці показання апеляційний суд оцінив критично, оскільки у період часу з 2000 до 2013 року мати позивача знаходилася за кордоном, а цю інформацію знає лише зі слів сина. Крім того враховані твердження заявника про те, що єдиним доказом для виключення запису про батьківство може бути висновок генетичної експертизи, який би підтвердив або спростував батьківство позивача, оскільки Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зауважив у справі "Kalacheva v. Russia", що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства ("Kalacheva v. Russia", заява № 3451/05, § 34, рішення ЄСПЛ від 07 травня 2009 року).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року скасовано. Направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суд обґрунтовувалася тим, що апеляційний суд зазначив у своєму судовому рішенні зауваження до встановлення судом першої інстанції обставин справи, які ґрунтуються на показаннях свідків, але не обґрунтував, чому, встановивши факт існування суперечливих свідчень свідків, сам надав перевагу одним свідченням перед іншими. Апеляційний суд не зазначив конкретний та вичерпний перелік свідків, обізнаність яких про обставини справи він встановив такою, що ґрунтується на повідомленнях інших осіб, яке конкретно визначене коло джерел такої обізнаності має бути з`ясоване та перевірене. Відповідна перевірка апеляційним судом також не була здійснена. Згідно з матеріалами справи відповідач спочатку відмовилася від проведення генетичної експертизи у справі у зв`язку з тим, що підтвердила, що позивач не є біологічним батьком дитини, а потім використала відсутність цієї експертизи, проведення якої сама заперечувала як аргумент для оскарження судового рішення суду першої інстанції, на що суд апеляційної інстанції не звернув увагу. Сумніви позивача щодо свого біологічного батьківства не можуть породжувати сумніви у суду першої інстанції, якщо відповідач сама визнала та підтвердила, що позивач не є біологічним батьком дитини. Відповідач не була позбавлена права сама вимагати проведення такої експертизи з метою усунути підстави для позову, спростувавши аргументи позивача, але цього не зробила.
Суд першої інстанції правильно оцінив цю конкретну обставину справи, виходячи зі змісту частини першої статті 82 та статей 11 (пропорційність у цивільному судочинстві), 12 (змагальність сторін), частини третьої статті 13 ЦПК України. Отже, матеріалами справи підтверджується, що суд першої інстанції, вирішуючи питання наявності або відсутності біологічного батьківства позивача стосовно ОСОБА_3, дотримувався вимог закону. Разом з тим встановлення судом першої інстанції необізнаності позивача в момент реєстрації себе батьком дитини про те, що він не є біологічним батьком ОСОБА_3, не відповідає вимогам статей 79, 80, 89 ЦПК України, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. Поставивши під сумнів правильність встановленого судом першої інстанції факту відсутності обізнаності позивача про те, що він не є біологічним батьком ОСОБА_3, апеляційний суд повинен був сам належним чином дослідити відповідні обставини справи, чого не зробив.
Крім того, апеляційний суд не виконав вимог статті 264 ЦПК України, оскільки так і не визначив конкретно, з якої підстави відмовив у задоволенні позову. Недоведеність відсутності біологічного батьківства позивача передбачає можливість застосування частин першої та другої статті 136 СК України, пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів". Обізнаність позивача про те, що він не є біологічним батьком ОСОБА_3 , на момент внесення відповідного запису про нього у зазначений акт передбачає застосування частини п`ятої статті 136 СК України. Зазначені норми права одночасно не можуть бути застосовані у справі. Проте апеляційний суд фактично застосував обидві, мотивуючи своє судове рішення. Отже, судове рішення апеляційного суду також не відповідає статті 263 ЦПК України.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану її адвокатом Захарчуком М. В., задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2018 року скасовано, ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що сама по собі спільна заява подружжя щодо визнання батьківства ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в якій позивач визнав батьківство, а відповідач підтвердила батьківство, не є беззаперечним і достатнім доказом, що позивач на момент реєстрації себе батьком безспірно не знав про відсутність кровного споріднення між ним та дитиною.
Позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували його доводи про наявність між ним та ОСОБА_2 близьких стосунків протягом
2006-2007 років. Докази на підтвердження місця роботи позивача у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова фірма "АВС-Цитрус" у 2001-2009 роках, 2010-2016 роках також не є належним доказом факту знайомства та стосунків сторін у 2006-2007 роках, оскільки обставина знайомства за місцем роботи на ринку у 2006 році заперечується відповідачем, докази про її працевлаштування за місцем працевлаштування позивача у цей період відсутні, а такі твердження ґрунтуються лише на припущеннях позивача.
З 12 жовтня 2003 року до 08 грудня 2011 року ОСОБА_1 перебував у іншому зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, шлюб з якою розірвано рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08 грудня 2011 року у справі № 2-200/11. Як встановлено зазначеним рішенням, названі сторони фактично не проживали однією сім`єю з 2009 року.
Тобто, у період 2006-2007 років та на момент народження ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач та відповідач спільно не проживали, спільне господарство не вели, належні та допустимі докази, які підтверджують наявність стосунків, їх характер та тривалість між сторонами до народження дитини у справі не надано.
Доводи ОСОБА_1 щодо підстав визнання ним батьківства є суперечливими та неузгоджуваними між собою, оскільки як підставу для звернення з таким позовом позивач у своїй заяві зазначав, що на початку 2012 року відповідач повідомила йому, що ОСОБА_10, якій на той час було 4 роки та три місяці, є їх спільною дочкою, умовляла зареєструвати шлюб та усиновити дитину, щоб у неї був батько.
У відзиві на апеляційну скаргу заявник зазначив, що не міг відмовити уже вагітній на той час дружині, яка просила визнати батьківство стосовно дочки ОСОБА_10, з якою на той час взагалі був відсутній емоційний зв`язок.
У відповіді на відзив на позов адвокат ОСОБА_1 ОСОБА_11 зазначає, що однією із підстав для визнання позивачем батьківства дитини були погрози з боку ОСОБА_2 довести до відома дружини позивача, з якою він перебував на той час у зареєстрованому шлюбі, про наявність у нього іншої дитини. При цьому, відповідно до актового запису про народження від 10 жовтня 2007 року № 3348, прізвище батька дитини записано за прізвищем матері - " ОСОБА_12 ", а ім`я та по батькові - за її вказівкою - ОСОБА_13, і ця обставина була відома позивачеві.
Також апеляційний суд врахував, що не заперечував сам відповідач, що ані про вагітність, ані про народження дитини ОСОБА_2 у 2007 році йому не було відомо взагалі, у цей період будь-які близькі стосунки і контакти між сторонами були відсутні. Обставинами, які визнаються обома сторонами у справі, є те, що близькі стосунки між ними існували у 2010-2011 році, тобто вже після народження ОСОБА_6 .Викладене спростовує доводи позивача про те, що на час реєстрації себе батьком дитини у нього були відсутніми будь-які сумніви щодо батьківства і він беззаперечно знав, що є батьком ОСОБА_10 .
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у липні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції, скасувавши правильне рішення суду першої інстанції, порушив ступінь свободи суддівського розсуду під час вирішення справи, підмінивши своїми міркуваннями, переоцінкою обставин справи, докази, показання свідків і сторін, що суперечить вимогам статті 367 ЦПК України, оскільки вийшов за межі доводів апеляційної скарги.
Суди належно не відреагували на заяву відповідача як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, що саме працівники Відділу державної реєстрації актів цивільного стану порадили відповідачу вчинити обман, написати неправдиву інформацію у спільній заяві, зокрема, що ОСОБА_1 є біологічним батьком ОСОБА_6 ( ОСОБА_3 ), що це більш прийнятний шлях, оскільки якщо заявник не є батьком дитини, то необхідно звертатися до суду із заявою про усиновлення, що є тривалим та фінансово витратним. Зазначив, що якби йому було відомо, що ОСОБА_3 не є його дочкою, то не писав би спільної заяви до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 ОСОБА_7 просив касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Зазначає, що в матеріалах справи є заява від 07 серпня 2010 року, де ОСОБА_14 визнав себе батьком дитини, а ОСОБА_2 підтвердила цей факт. Форма заяви про визнання батьківства не передбачає зазначення особами, які вважають себе батьками дитини, мотивів для визнання ними батьківства у визначений спосіб, підтвердження походження дитини від батька будь-якими доказами.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, яка переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.