Постанова
Іменем України
21 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 638/18851/16
провадження № 61-11099св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коробова Інна Григорівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коробова Інна Григорівна, про визнання договору дарування недійсним
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Котелевець А. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточнивши який просив визнати недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 10 червня 2016 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договори дарування, на підставі яких відчужила належну їй квартиру АДРЕСА_2 та 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 .
Дзержинський районний суд м. Харкова заочним рішенням від 01 березня 2017 року у справі № 638/5941/16 стягнув з ОСОБА_2 на його користь 706 032,75 грн боргу та 7 010,00 грн судового збору.
На час укладення договорів дарування ОСОБА_2 була обізнана про заборгованість і про відкриття 01 березня 2017 року Дзержинським районним судом м. Харкова провадження у справі № 638/5941/16 про стягнення з неї на його користь боргу, тому є підстави вважати, що вона умисно відчужила належне їй майно з метою уникнення відповідальності, приховавши реальні наміри здійснення правочинів.
Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 02 жовтня 2019 року, з урахуванням ухвали цього суду від 13 січня 2020 року про виправлення описки, у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що про фіктивність договору не може свідчити його укладення після відкриття провадження у справі за позовом до відповідача про стягнення коштів, оскільки відкриття провадження не встановлює обов`язку з відшкодування шкоди, укладення оспорюваного договору відбулося задовго до ухвалення судом рішення про стягнення з неї коштів, що виключає його недійсність.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Харківський апеляційний суд постановою від 09 червня 2020 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав недійсним договір дарування від 10 червня 2016 року 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач відчужила спірне майно тоді, коли у неї вже виникло зобов`язання з повернення грошових коштів ОСОБА_1 і це зобов`язання було простроченим. Укладення ОСОБА_2 оспорюваного договору після відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення з неї коштів, хоча й до ухвалення рішення у цій справі, не спростовує доводів позивача про фіктивність такого правочину та його вчинення з метою приховати нерухоме майно від звернення стягнення в процесі виконання судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду23 липня 2020 року, ОСОБА_3 просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що позиція суду апеляційної інстанції, який визнав достатньою підставою для визнання договору дарування фіктивним лише сам по собі факт існування боргових зобов`язань, не підтверджується практикою вищої судової інстанції.
Суд апеляційної інстанції посилається на постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, в якійсторонами є юридичні особи у сфері кредитних відносин. Між тим оспорюваний ОСОБА_1 договір дарування укладений між фізичними особами, на час подання позову і розгляду справи судове рішення на примусовому виконанні не перебувало. Отже, при ухваленні судового рішення у цій справі є підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду.
Апеляційний суд не взяв до уваги доводи ОСОБА_2 стосовно того, що на момент укладання договору їй не було відомо про відкриття провадження у справі про стягнення боргу, адже їй було достеменно відомо про існування боргу, і докази реального переходу майна після укладеного договору дарування - квитанції про сплату комунальних послуг ОСОБА_3 , акт про непроживання ОСОБА_2 у подарованій частині квартири - як обставини, що виникли ще до укладення спірного договору.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.
09 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що він не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання до 10 квітня 2014 року повернути йому борг, однак своїх зобов`язань не виконала, тому він вимушений був звернутися до суду з позовом, який суд задовольнив, жодних дій з виконання рішення суду відповідач не вчинила.
Укладення між відповідачами оспорюваного договору дарування спрямоване на уникнення виконання зобов`язання з повернення позики.
ОСОБА_2 залишається зареєстрованою у спірній квартирі, тому доводи відповідача про те, що вона не має стосунку до спірної квартири, є безпідставними.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Дзержинського районного суду м. Харкова.
22 вересня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи встановлені апеляційним судом
14 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики у формі розписки, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у борг 15 000,00 дол. США.
У зв`язку з невиконанням договору позики 11 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики (справа № 638/5941/16), ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2016 року відкрито провадження у справі.
10 червня 2016 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір дарування належної їй 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Того ж дня ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір дарування належної їй квартири АДРЕСА_2 .
На підставі зазначених договорів 13 червня 2016 року право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_3 .
Власником іншої 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 з 2014 року є ОСОБА_4, яка представляла інтереси відповідача ОСОБА_3 у цій справі.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 березня 2017 року у справі № 638/5941/16-ц позов ОСОБА_1 задоволено, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 706 032,75 грн боргу та 7 010,00 грн судового збору. Рішення є чинним.
На час розгляду справи відомостей щодо права власності ОСОБА_2 на будь-яке нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно немає.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: