Постанова
Іменем України
21 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 509/5303/15-ц
провадження № 61-22740св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра",
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 серпня 2018 року у складі судді Гандзія Д. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки, поруки.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ПАТ КБ "Надра" про визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки, поруки.
В обґрунтування позову зазначали, що 26 березня 2008 року між ВАТ КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ КБ "Надра", та позивачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ОД13/03/2008/840-К/214, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру грошові кошти у розмірі 30 000 дол. США, зі сплатою 14,49 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту 23 березня 2018 року.
26 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, відповідно до умов якого, ОСОБА_2 поручилась перед банком за належне виконання позичальником ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобов`язань згідно із кредитним договором № ОД13/03/2008/840-К/214 від 26 березня 2008 року.
26 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 був укладений, підписаний і нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_2, яка є майновим поручителем ОСОБА_1, передала в іпотеку ВАТ КБ "Надра" в забезпечення повернення боржником за вищевказаним кредитним договором суми кредиту нерухоме майно у вигляді двокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності.
Вказаний кредитний договір позивач вважав недійсним, посилаючись на те, що ПАТ КБ "Надра" порушило вимоги статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів", зокрема, вказаний кредитний договір був підписаний ОСОБА_1 під впливом обману з боку банку, сторонами не було узгоджено розміри відсоткової ставки за кредитом, які відрізняються від фактично встановлених у договорі розмірів, що підтверджується висновком незалежного аудитора від 18 вересня 2015 року щодо реальної процентної ставки за кредитом, невиконання банком своїх зобов`язань за кредитним договором, а саме, надання банком кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 30 000 дол. США, які ОСОБА_1 як позичальник взагалі не отримував, так як вказані кошти були перераховані банком згідно заяви на видачу готівки № NL-2 від 26 березня 2008 року з рахунку № НОМЕР_1, який не є поточним рахунком ОСОБА_1 і не передбачений умовами кредитного договору, без призначення платежу. Банком порушені суттєві і істотні умови (порядок видачі та погашення кредиту) кредитного договору згідно статей 203, 525-527, 640, 1046 ЦК України та вимог Інструкції про касові операції в банках України, пункти 3.3.1, 3.2 кредитного договору суперечать діючому законодавству України щодо порядку надання та повернення отриманого кредиту, порядку здійснення касових операцій з готівкою в іноземній валюті, порядку відображення операцій з готівкою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банку. Банком були порушені вимоги Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", положення генеральної ліцензії банку щодо дозволу банку на проведення операцій в іноземній валюті, Декрету Кабінету Міністрів України "Про валютне регулювання та валютний контроль", а тому недійсність основного зобов`язання (правочину - кредитного договору) тягне за собою визнання недійсними договору поруки та нотаріально посвідченого договору іпотеки.
Позивачі зазначили, що про наявність обману з боку відповідача при укладенні оспорюваного кредитного договору, вони дізналися після проведення розрахунку аудитором 18 вересня 2015 року, а тому на думку позивачів, строк позовної давності зі зверненням до суду для захисту своїх прав, передбачений частиною першою статті 261 ЦК України не пропущений, посилаючись при цьому на висновок судового експерта Київської незалежної судово-експертної установи Тарасюка С. Ю. № 2552 від 12 липня 2018 року про проведення судово-економічної експертизи.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 серпня 2018 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що кредитний договір, укладений між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1 повністю відповідає нормам чинного законодавства і будь-які підстави, які передбачені статтею 203 ЦК України, для визнання договору недійсним відсутні, оскільки зміст правочину не суперечить вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особи, які вчиняли правочин (представник банку та особисто позичальник ОСОБА_1 ), мали необхідний повний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, про що свідчать підписи обох сторін правочину, зокрема підпис ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Овідіопольського районного суду Одеської області.
09 грудня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 2552 від 12 липня 2018 року не можливо підтвердити операцію з надання кредитних коштів за оскаржуваним кредитним договором.
Заявник вказує, що кредитний договір було підписано ОСОБА_1 під впливом обману з боку банку та, крім того, сторонами не узгоджено всі істотні умови договору, оскільки визначені у договорі розміри реальної відсоткової ставки за кредитом не відповідають фактично встановленим у договорі розмірам реальної відсоткової ставки.
Відсутні докази на підтвердження сплати ОСОБА_1 будь-якої суми в рахунок погашення за кредитним договором від 26 березня 2008 року.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 26 березня 2008 року між ВАТ КБ "Надра", правонаступниками якого є ПАТ КБ "Надра" та позивачем (позичальником) ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ОД13/03/2008/840-К/214, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру грошові кошти у розмірі 30 000 дол. США зі сплатою 14,49 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту 23 березня 2018 року. Вказаний договір був укладений та підписаний всіма сторонами, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 під вказаним договором (т. 1 а. с. 16 - 18).
26 березня 2008 року між банком та іпотекодавцем ОСОБА_2 був укладений, підписаний і нотаріально посвідчений договір іпотеки (реєстровий № 424), відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_2, яка є майновим поручителем ОСОБА_1 (боржника), передала в іпотеку ВАТ КБ "Надра" в забезпечення повернення боржником за вищевказаним кредитним договором кредиту в сумі 30 000 дол. США, відсотків за користування кредитом із розрахунку 14,49 % річних, сплати можливих санкцій (штраф, пеня), щомісячної суми мінімально необхідного платежу 510 дол. США, - нерухоме майно у вигляді двокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності (т. 1 а. с. 19 - 24).
26 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручилась перед банком за належне виконання позичальником ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобов`язань згідно із кредитним договором № ОД13/03/2008/840-К/214 від 26 березня 2008 року, поставивши під договором свій особистий підпис, що свідчить про її обізнаність та згодою з умовами як кредитного договору, укладеного між банком та її чоловіком, так і з умовами договору поруки (т. 1 а. с. 25 - 26).
Із заяви на видачу готівки № NL - 2 від 26 березня 2008 року, яка особисто підписана ОСОБА_1, вбачається факт отримання позивачем (позичальником) ОСОБА_1 кредиту в ВАТ КБ "Надра" у розмірі 30 000 дол. США (т. 1 а. с. 36).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.