Постанова
Іменем України
21 грудня 2020 року
м. Київ
справа №242/6386/18
провадження №61-6648св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - регіональна філія "Донецька залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 14 березня 2019 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Мироненко І. П., Биліни Т. І.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду до регіональної філії "Донецька залізниця" (далі - РФ "Донецька залізниця") публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі -
ПАТ "Укрзалізниця") з позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати у сумі
10 421,46 грн та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 60 085,76 грн.
Позов мотивовано тим, що 15 серпня 2005 року позивач прийнята на роботу оператором чергового по станції Мушкетове ДП "Донецька залізниця". 25 липня 2016 року з ДП "Донецька залізниця" переведена до структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".
04 травня 2017 року позивач звільнена за угодою сторін, проте у день звільнення з нею не проведено розрахунок, заборгованість із заробітної плати не виплачена.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Селидівського районного суду Донецької області від 20 грудня 2018 року у складі судді Черкова В. Г. позов задоволено частково.
Стягнуто з Регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 суму заборгованості із заробітної плати за період березень 2017 року, квітень 2017 року, травень 2017 року в загальній сумі 10 421,46 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Наданий суду науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України не звільняє відповідача від обов`язку виплатити працівнику заборгованість з оплати праці, а лише підтверджує відсутність вини підприємства у несвоєчасній виплаті заробітної плати.
При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції врахував розрахунки заробітної плати, надані позивачем, та стягнув заборгованість по невиплаченій заробітній платі: за березень 2017 року в сумі 3774,68 грн, за квітень 2017 року в сумі 2241,35 грн, за травень 2017 року в сумі 4405,43 грн, всього 10421,46 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що втрата контролю і доступу ПАТ "Українська залізниця" до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, починаючи з 13 березня 2017 року, коли фактично вийшло з під контролю управління зазначеними виробничими потужностями і припинилося провадження господарської діяльності, унеможливило ПАТ "Українська залізниця" виконати зобов`язання перед працівниками згідно зі статтями 47, 83, 115 і 116 КЗпП України.
Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбаченими і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язальної сторони за трудовим договором, якою за цим висновком є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".
У цій частині вимог суд першої інстанції врахував позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 408/5985/17-ц (провадження № 61-36747св18) та дійшов висновку про відмову у задоволені позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" задоволено. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що факт виконання певної роботи позивачем впродовж спірного періоду з 01 березня
2017 року по 03 травня 2017 року будь-якими належними і допустимими доказами в розумінні частини шостої статті 95 ЦПК України не підтверджений. Відповідач з об`єктивних причин позбавлений можливості підтвердити або спростувати розмір заборгованості перед позивачем, адже первинні документи, необхідні для нарахування заробітної плати та всіх інших платежів, що належать до виплати працівникам при звільненні, зберігалися в бухгалтерії підприємства в адміністративній будівлі (м. Донецьк), оскільки використовувалися в оперативній діяльності останнього.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність позовних вимог про стягнення заробітної плати та відмовив у задоволенні цих вимог.
З урахуванням висновку про недоведеність заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не підлягали задоволенню з інших підстав, ніж відмовлено судом першої інстанції. Однак, у зв`язку із відсутністю скарги відповідача на рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові, суд апеляційної інстанції залишив його без змін в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погодилась з висновками суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованої заробітної плати з підстав не доведення цих вимог та подання позивачем розрахунки заробітної плати за період з березня по травень 2017 року, які не підписані і не містять вказівок на посадову особу, яка їх скала, не завірені жодним чином, суперечать положенням частини першої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".
Відповідач має електронний документообіг, облік робочого часу здійснювався в тому числі за допомогою автоматизованої системи бухгалтерського обліку, тобто всі дані, необхідні для нарахування та виплати заробітної плати працівників, а також фактична можливість у відповідача для надання вищевказаних довідок є у наявності.
В порушення положень статей 115, 116 КЗпП України, якими передбачено, що відсутність заборгованості перед працівником має довести саме роботодавець, суд апеляційної інстанції врахував доводи відповідача, згідно яких у зв`язку із відсутністю первинної документації на підконтрольній Україні території підрозділ не має можливості надати або підтвердити: довідку про розмір нарахованої заробітної плати за період з березня 2017 року по день звільнення; довідку про наявність та розмір інших грошових виплат.
Апеляційним судом не враховано, що Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не передбачено особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.
Посилання відповідача на складність проведення розрахунку з тих підстав, що фактичне місце роботи позивача знаходилося в зоні проведення антитерористичної операції (в м. Донецьк Донецької області) та складність сполучення в межах регіональної філії, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати є безпідставними, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а також ведення бухгалтерського, податкового обліку покладено роботодавця, а не на працівника.
Відповідач належними та допустимими доказами не спростував відомості, наведені у документах щодо заборгованості по заробітній платі, наданих позивачем та не надав доказів, що відомості, які відображені у них є недостовірними.
Відповідно до статті 10 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Проте такий сертифікат відповідачем суду не наданий.
Науково-правовий висновок від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2, на який відповідач посилається в обґрунтування своїх заперечень про відсутність вини підприємства, та зазначені у ньому форс-мажорні обставини не є підставами для звільнення підприємства від відповідальності, оскільки він має консультативний характер і не є обов`язковим для суду.
Апеляційним судом не надано належної оцінки тим обставинам, що права позивача, передбачені статтями 47, 83, 115 і 116 КЗпП України, є порушеними, довідка про заробітну плату (дохід) доведено завіреною певним чином, розрахунки приведено у позовній заяві, а отже підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив
ОСОБА_1 на подану нею ж касаційну скаргу.
Вказаний відзив колегія суддів не приймає до уваги, оскільки він не відповідає вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України, оскільки не містить доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Крім того, позивачем подано клопотання про заміну відповідача на підставі частини першої статті 33 ЦПК України (в редакції, чинній
до 15 грудня 2017 року).
Клопотання мотивовано тим, що назва ПАТ "Українська залізниця" змінена на акціонерне товариство "Українська залізниця", що є підставою для заміни відповідача на належного відповідача - акціонерне товариство "Українська залізниця".
Відзив на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.