Постанова
Іменем України
17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 595/223/17
провадження № 61-12967 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 12 квітня 2017 року
у складі судді Федорончука В. Б. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 березня 2020 рокуу складі колегії суддів: Шевчук Г. М.,
Мішія О. Я., Ткача З. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром" (далі - ТОВ "Бучачагрохлібпром") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул і пов`язаних із цим санкцій, стягнення санкцій у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації заробітної плати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 20 березня 2013 року
до 13 травня 2016 року він працював на посаді радника з економічних питань ТОВ "Бучачагрохлібпром". Наказом ТОВ "Бучачагрохлібпром"
від 11 травня 2016 року № 300 його переведено на посаду бухгалтера на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника, однак він відмовився від переведення. Після цього, наказом відповідача
від 16 травня 2016 року № 315 його було звільнено у зв`язку зі скороченням штату (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України). Вважав своє звільнення незаконним та безпідставним, оскільки ніякого скорочення витрат на утримання апарату управління не було. На його думку,
при звільненні він мав переважне право на залишення на роботі
з урахуванням його рівня кваліфікації.
Крім того, з ним не було проведено остаточного розрахунку під час звільнення відповідно до статті 116 КЗпП України, а тому до спірних правовідносин повинні застосовуватися положення статті 117
КЗпП України.
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: 1) зобов`язати ТОВ "Бучачагрохлібпром" провести індексацію його доходів за період з березня 2013 року по травень 2016 року та нарахувати йому 1 141,30 грн суми індексації, 502,43 грн втрат доходу через несвоєчасну її виплату (після утримання податків - 1 323,20 грн)
та 105 656,25 грн санкцій, пов`язаних із невиплатою сум індексації станом
на 01 лютого 2017 року, всього у сумі 106 979,45 грн та виплатити
її у терміни передбачені законодавством; 2) зобов`язати
ТОВ "Бучачагрохлібпром" поновити його на посаді економічного радника
з 17 травня 2016 року як незаконно звільненого; 3) зобов`язати
ТОВ "Бучачагрохлібпром" провести йому компенсацію за вимушений прогул у розмірі 36 256,77 грн (зменшено на утримані податки); 4) зобов`язати
ТОВ "Бучачагрохлібпром" провести індексацію невиплаченого доходу через вимушений прогул і нарахування штрафних санкцій, пов`язаних із цим,
у розмірі 34 800,73 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 12 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є необґрунтованими,
а позивачем не доведено наявності підстав для їх задоволення.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 22 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 12 квітня 2017 року у частині стягнення індексації по непроіндексованій заробітній платі скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення.
Стягнуто з ТОВ "Бучачагрохлібпром" на користь ОСОБА_1 індексацію заробітної плати у розмірі 1 643,73 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанцій
у частині стягнення індексації по непроіндексованій заробітній платі
та ухвалюючи у цій частині нове рішення, дійшов висновку, що позивач обґрунтовано звернувся з позовом про порушення його права на індексацію при нарахуванні заробітної плати. При цьому апеляційний суд вказав,
що оскільки відповідно до статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду
з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а індексація є складовою заробітної плати, то строк звернення щодо її стягнення не застосовується. Відтак, на користь
ОСОБА_1 із ТОВ "Бучачагрохлібпром" належить стягнути 1 643,73 грн індексації заробітної плати.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 22 червня 2017 року
у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
до ТОВ "Бучачагрохлібпром" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул і пов`язаних із цим санкцій, стягнення санкцій у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації заробітної плати (середнього заробітку за час затримки розрахунку) скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-30517св18).
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 березня 2020 року,
ураховуючи ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 19 березня
2020 року про виправлення у постанові арифметичних помилок, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Бучацького районного суду Тернопільської областівід 12 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто
з ТОВ "Бучачагрохлібпром" на користь ОСОБА_1 компенсацію
за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 56 896,27 грн.
У решті позовних вимог відмовлено.
Суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду справи, виконуючи вимоги суду касаційної інстанції, вказав, що позивач дізнався про порушення свого права у травні 2016 року, а до суду звернувся у лютому 2017 року. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову
у задоволенні позовних вимог щодо незаконного звільнення і поновлення на роботі, не застосував положень закону щодо наслідків спливу строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, а помилково виходив із необґрунтованості вимог, тому рішення районного суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у позові за пропуском строку звернення до суду (стаття 233 КЗпП України), оскільки позивачу
не пропонувалися всі вакантні посади, його звільнили незаконно.
Крім того, оскільки при звільненні ОСОБА_1 не було виплачено всіх сум,
що належать йому від ТОВ "Бучачагрохлібпром" у день звільнення
(суми індексації заробітної плати за період з березня 2013 року по травень 2016 року у розмірі 1643,73 грн, яка стягнута рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 22 червня 2017 року), він має право
на отримання середнього заробітку, який обчислено виходячи з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвали у цій частині нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
У частині стягнення з ТОВ "Бучачагрохлібпром" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні постанова апеляційного суду не оскаржується.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 22 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 12 квітня 2017 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 березня 2020 року повернуто заявнику (провадження № 61-6949св20).
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 14 вересня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку
на касаційне оскарження судових рішень задоволено.
Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 12 квітня 2017 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 11 березня 2020 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору
у встановлених порядку і розмірах. Зазначено строк виконання ухвали,
а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 595/223/17 із Бучацького районного суду Тернопільської області.
Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення його позову
у частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення відповідних санкцій і не надав оцінки доказам, які витребувані ухвалою Бучацького районного суду від 06 березня 2017 року. Вказує, що його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним та безпідставним, оскільки ніякого скорочення витрат на утримання апарату управління відповідача
не відбулося. На вказаних обставинах було наголошено і в поданих додаткових обґрунтуваннях до позовних вимог, однак суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки всім доводам і запереченням заявника та неповно з`ясував фактичні обставини справи. При цьому не досліджено першочергове право працівника на залишення на роботі.
Крім того, що стосується строку звернення до суду із позовом про поновлення на роботі, не враховано інформацію, розміщену у травні
2020 року на офіційному вебсайті Державної служби України з питань праці, щодо річного строку звернення до суду у відповідній категорії справ.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ "Бучачагрохлібпром",
в якому вказується, що постанова суду апеляційної інстанції є законною
та обґрунтованою, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу -
без задоволення.
Крім того, посилається на прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини та відповідні правові висновки Верховного Суду щодо строку звернення до суду у цій категорії справ.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та встановили обставини, що мають суттєве значення,
на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389
ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 березня 2020 року ухвалено
з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, у тому числі, скорочення чисельності або штату працівників.