Постанова
Іменем України
18 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 541/2898/18
провадження № 61-12478 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 липня 2020 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом
до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування будинку та земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 13 листопада 2016 року
між нею та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено договори дарування будинку та земельної ділянки, які розташовані по
АДРЕСА_1 . На момент укладення цих договорів вона не мала наміру укладати договори дарування, оскільки будинковолодіння є її єдиним житлом, де вона зареєстрована та постійно проживає, витрати по утриманню несе самостійно. Такі договори укладено нею внаслідок помилки замість договору довічного утримання, помилившись стосовно правової природи правочину та прав і обов`язків сторін. Крім того, передача права власності на спірне майно між сторонами не відбулася.
Вказувала, що влітку 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 припинили доглядати її та надавати допомогу згідно з попередньою домовленістю. Бажаючи розірвати спірні договори, при відновленні документів у листопаді 2018 року, їй стало відомо, що у 2016 році було укладено не договір довічного утримання, а договір дарування. Зважаючи на свій вік, стан здоров`я, потребу у догляді та сторонній допомозі, вона не могла на момент укладення договорів правильно сприймати фактичні обставини правочину, що й призвело до укладення договорів під впливом помилки.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір дарування будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 (житловий будинок загальною площею 82,2 кв. м, погреб з шийкою, сарай-прибудова, сарай-літня кухня, сарай-прибудова, сарай-прибудова, гараж, сарай-прибудова, вбиральня та споруда) по АДРЕСА_1 (від 13 листопада 2016 року серії НВІ № 176944-176947);
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки за цією самою адресою, площею 0,0806 га, кадастровий номер 5310900000:50:050:0087, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (від 13 листопада 2016 року серії НВІ № 176948-176951).
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для визнання договорів дарування недійсними, оскільки при укладенні договорів дарування від 13 листопада 2016 року сторонами були дотримані всі вимоги діючого законодавства, текст договорів викладено чітко, однозначно, без можливості іншого розуміння його змісту, договори підписано сторонами за доброю волею.
Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2019 року - без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-1760св20).
Остаточною постановою Полтавського апеляційного суду від 20 липня
2020 року, з урахуванням ухвали цього суду про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області
від 23 жовтня 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 (житловий будинок, загальною площею 82, 2 кв. м, погріб з шийкою, сарай-прибудова, сарай-літня кухня, сарай-прибудова, сарай-прибудова, гараж, сарай прибудова, вбиральня та споруда) по
АДРЕСА_1 (від 13 листопада 2016 року серії НВІ № 176944-176947).
Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,0806 га, кадастровий номер 5310900000:50:050:0087, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (від 13 листопада
2016 року серії НВІ № 176948-176951).
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду справи, виконуючи вимоги суду касаційної інстанції, встановив, що під час укладення оспорюваних договорів дарування вік позивачки, стан її здоров`я та потреба у сторонньому догляді й допомозі впливали на сприйняття нею фактичних обставин правочину та її волевиявлення, яке було сформоване під впливом помилки, оскільки вона вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідачі будуть здійснювати догляд за нею, тобто помилялася стосовно правової природи правочину, прав та обов`язків сторін, що має істотне значення. При цьому у позивачки іншого житла немає, вона зареєстрована у ньому й продовжує там проживати, фактична передача житла не відбулася.
Указані обставини свідчать про недійсність договорів дарування, оскільки внутрішня воля учасника правочину не відповідала її зовнішньому прояву, тобто дані правочини не відповідають загальним підставам дійсності правочинів, зокрема частини третьої статті 203 ЦК України, а тому мають бути визнані судом недійсними (частина перша, третя статті 215,
частина перша статті 229 ЦК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 20 липня 2020 року і залишити в силі рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області
від 23 жовтня 2019 року.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 541/2898/18 із Миргородського міськрайонного суду Полтавської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову,
не дослідив повно та всебічно наявні у матеріалах справи докази,
не врахував пояснень сторін та надав неправильну оцінку правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 18 березня
2020 року у цій справі (провадження № 61-1760св20). При цьому підставою позову ОСОБА_1 є її твердження про допущену помилку, а не обман іншими особами.
Крім того, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання його представника про прослуховування в судовому засіданні технічного запису судового засідання та не вирішив клопотання
про долучення до матеріалів справи документів, про існування яких стало відомо після прослуховування технічного запису.
Вказує, що воля ОСОБА_1 полягала саме в укладенні договорів дарування. При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що саме стан здоров`я ОСОБА_1 став причиною укладення оспорюваних договорів дарування. Вважає, що погіршення відносин між ним та матір`ю стало підставою для виникнення указаного спору, однак це пов`язано
із запальним характером ОСОБА_1 та є тимчасовим явищем.
Також посилається на відповідну судову практику Верховного Суду України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в якому вказується, що постанова Полтавського апеляційного суду від 20 липня 2020 року є законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін,
а касаційну скаргу - без задоволення.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції переглянув справу відповідно
до вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 18 березня
2020 року (провадження № 61-1760св20), а висновки апеляційного суду відповідають усталеній судовій практиці Верховного Суду з указаного питання, зокрема, постанові від 20 вересня 2018 року у справі
№ 369/11060/16-ц (провадження № 61-21008св18).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 20 липня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Верховного Суду України (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); судове рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про долучення та дослідження доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.