ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
22 грудня 2020 року
справа № 808/3691/17
адміністративне провадження № К/9901/61661/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,
суддів - Гончарової І. А., Олендера І. Я.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства "Ант-Славутич"
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року (суддя Калашник Ю.В.)
та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2018 року (головуючий суддя Олефіренко Н.А., судді: Чабаненко С.В., Юрко І.В.)
у справі № 808/3691/18
за позовом Фермерського господарства "Ант-Славутич"
до Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
УСТАНОВИВ:
Фермерське господарство "Ант-Славутич" (далі - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств та застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем адміністративні штрафи та за платежем податок на прибуток приватних підприємств.
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 13 березня 2018 року, яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2018 року, в задоволенні позову відмовив.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що підстав для визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень немає, адже позивач не спростовував наявності факту порушень, які стали підставою для їх прийняття.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Позивач, зокрема, звертає увагу, що спірні податкові повідомлення-рішення виникли на підставі акта, що складений після спливу строків на проведення перевірки.
У відзиві на касаційну скаргу податковий орган наводить доводи, аналогічні наведеним у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначає, що, станом на дату винесення акта перевірки, позивачем не надані документи, що підтверджують фінансово-господарську діяльність позивача. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
На підставі розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу 26 листопада 2020 року касаційна скарга передана на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Ханової Р. Ф., Гончарової І. А., Олендера І.Я.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій установлено, що згідно наказу податкового органу від 3 жовтня 2017 року № 2662 на підставі п.78.1.7 п.78.1 Податкового кодексу України проведена позапланова невиїзна перевірка позивача, за результатами якої складено акт №573/08-01-14-13-13/34362330 від 11 жовтня 2017 року.
Висновком акта перевірки встановлено порушення:
- пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.135.4.1 п.135.4 ст.135 Податкового кодексу України, в наслідок чого занижено дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, що враховуються при визначення об`єкту оподаткування, на суму 81 692 грн;
- пп.49.18.3 п.48.18 ст.48 Податкового кодексу України, а саме за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік декларація з податку на прибуток не надавалась.
На підставі висновку акта перевірки податковим органом 30 жовтня 2017 року прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0014331413, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 102 115 грн з яких 81 692 грн за податковими зобов`язаннями та 20 423 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
- № 0014341413, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 510 грн за платежем адміністративні штрафи та інші санкції;
- № 0014351413, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 340 грн за платежем податок на прибуток приватних підприємств.
За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
При прийнятті рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що доводи позивача стосуються наявності повноважень у податкового органу щодо проведення документальної перевірки, правомірність або протиправність винесених податкових повідомлень-рішень позивачем не обґрунтовується.
Судами попередніх інстанцій установлено, що податковим органом повідомлено позивача про дату початку і місце проведення позапланової невиїзної документальної перевірки письмовим повідомленням від 3 жовтня 2017 року № 296/08-01-14-03 та копією наказу №2662 від 3 жовтня 2017 року, які були направлені поштою.
Податковим органом направлено лист позивачу №14855/10/08-01-14-03-08 від 3 жовтня 2017 року про надання документів фінансово-господарської діяльності у зв`язку з проведенням невиїзної перевірки з 5 жовтня 2017 року.
Позивачем документи, що підтверджують фінансово-господарську діяльність не надані, про що 11 жовтня 2017 року складено акт №705/08-01-14-13/34262330.
На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність в діях посадових осіб відповідача порушень вимог Податкового кодексу України під час проведення перевірок позивача та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.