ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2020 року
м. Київ
Справа № 922/534/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Чумака Ю.Я., Краснова Є.В.
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківського обласного прокурора
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 (колегія суддів: Крестьянінов О.О. - головуючий, Білоусова Я.О., Шевель О.В.) та ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.05.2019 (суддя Смірнова О.В.)
за позовом заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області
до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
2) ОСОБА_1
3) Фермерського господарства "Ранг"
про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, суборенди земель, скасування їх державної реєстрації та повернення земельної ділянки
за участю:
прокурора: Скрипка М.В. (посвідчення),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор), звернувшись з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (відповідач-1), ОСОБА_1 (відповідач -2), Фермерського господарства "Ранг" (відповідач-3), просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 26.09.2014 № 2309-СГ;
- визнати недійсним укладений 21.11.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 28,5311 га та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки;
- визнати недійсним укладений 06.01.2017 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Ранг" договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 28,5311 га;
- зобов`язати ОСОБА_1 та Фермерське господарство "Ранг" повернути земельну ділянку загальною площею 28,5311 га.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням Держземагентства у Харківській області всупереч приписів земельного законодавства ОСОБА_1 незаконно передано у користування земельну ділянку, який, в свою чергу, незаконно передав її в суборенду фермерському господарству.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.05.2019, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2020, позовну заяву прокурора залишено без розгляду на підставі статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
2.2. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що прокурор не мав права звертатися у суд з даним позовом, тому його позов відповідно до п.1 ч.1 статті 226 ГПК України залишається без розгляду.
2.3. Апеляційний суд свою постанову мотивував тим, що прокурор повинен був попередньо повідомити про звернення з даним позовом до суду відповідний орган Держгеокадастру та лише невжиття заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи, є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності і дають підстави прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави, проте до позовної заяви прокурором не додано доказів здійснення відповідного попереднього повідомлення уповноваженого органу. При цьому апеляційний суд вказав, що оскільки відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави установлена судом вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати і в таких ситуаціях застосуванню підлягає п.2 ч.1 статті 226 ГПК України.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнюючи доводи інших учасників справи
3.1. В касаційній скарзі прокурор просить скасувати вказані судові рішення і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
3.2. В скарзі прокурор посилається на неправильне застосування судами норм права без врахування правових висновків Верховного Суду викладених у постановах за результатами розгляду подібних правовідносин, а саме в постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №917/468/19, в постанові Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №82611885/16. Зазначає, що відповідач-1 є територіальним органом Держгеокадастру і створений для реалізації повноважень останнього на місцях, тому у зв`язку з визначенням у справі його, позивачем у справі не може бути та ж сама особа що й відповідач.
3.3. Відповідач-3 подав відзив на касаційну скаргу, де просить залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на їх законність.
4. Мотивувальна частина
4.1. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 1311, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
4.2. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року.
Отже цей Закон було прийнято до набрання чинності наведених вище положень статті 1311 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу.
4.3. Разом з тим статтею 53 ГПК України у редакції чинній з 15.12.2017, тобто що введена у дію після набрання чинності вказаними положеннями Конституції України, встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч.3). У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч.5).
4.4. Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
4.5. Як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що прокурором не доведено підстав представництва прокурором інтересів держави, оскільки ним не було дотримано процедури повідомлення уповноваженого органу щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах при поданні позову.
4.6. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 викладено наступну правову позицію.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п.39).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (п.40).
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п.43).
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (п.47).
З метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень ГПК України у справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду). Такого ж висновку щодо застосування наведеної норми процесуального права дійшов і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, виклавши його в постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 925/226/18 (п.54).