ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2020 року
м. Київ
Справа № 916/1935/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Пільков К. М., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Шпорт О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі
за позовом Приватного підприємства "СВЕТОЛ-4"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія",
2) державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича,
3) державного реєстратора Одеської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Іскрова Олега Вікторовича,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль",
про скасування рішень державних реєстраторів та витребування нежитлових приміщень
(у судовому засіданні взяли участь: представники: ПП "СВЕТОЛ-4"- Нікішев О. В. (адвокат), ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія"- Тіньковський О. Г. (адвокат).
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У липні 2019 року Приватне підприємство "СВЕТОЛ-4" (далі - ПП "СВЕТОЛ-4") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія"), Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича, Державного реєстратора Одеської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Іскорова Олега Вікторовича про:
- скасування рішення державного реєстратора Одеської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Іскорова Олега Вікторовича про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер 4030663 від 26.03.2018, на підставі якого зроблено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на квартиру № 1, загальною площею 207,8 кв.м., житловою площею 18,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення, загальною площею 207,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, приміщення № 1-Н за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія";
- скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41572850 від 12.06.2018, на підставі якого зроблено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 44 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, приміщення № 1-Н за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія";
- скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41573223 від 12.06.2018, на підставі якого зроблено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 91,1 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, приміщення № 2-Н за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія";
- скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41573429 від 12.06.2018, на підставі якого зроблено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 72,7 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, приміщення №3-Н за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія";
- витребування нежитлових приміщень: 1 - основне, площею 18,8 кв.м., 2 - санвузол площею 10,0 кв.м., 3 - основне, площею 30,3 кв.м., які зображені у технічному паспорті від 15.05.2018р., виготовленому ТОВ "Пропроект" та входять до складу нежитлових приміщень загальною площею 91,1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 2-Н та які раніше входили до складу квартири № 1, загальною площею 207,8 кв.м., цього будинку з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на користь Приватного підприємства "СВЕТОЛ-4".
1.2. Арґументуючи позовні вимоги позивач зазначає, що з нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 64, приміщення № 520, які належать ПП "СВЕТОЛ-4" межують приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Спірні рішення державних реєстраторів Іскорова Олега Вікторовича та Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на те, що державним реєстраторам Іскоровим Олегом Вікторовичем при прийнятті рішення від 26.03.2018 не були дотриманні положення частини 1 статті 35, статті 37 Закону України "Про іпотеку" та пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.
Позивач наголошує, що по-перше, ПП "СВЕТОЛ-4", якщо припустити/вважати його іпотекодавцем щодо спірного нерухомого майна, не отримувало вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем, яким є ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія". По-друге, прийняття державним реєстратором рішення від 26.03.2018 за твердженнями Позивача було б можливе, виключно за умови наявності договору іпотеки, що мітить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Натомість, будь-якими особами від імені ПП "СВЕТОЛ-4" не укладені і не підписані договори іпотеки на належне Позивачеві нежитлове приміщення № 520, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 64 з Банком чи особою, яка відступила ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" право вимоги за таким іпотечним договором.
Позивач зауважує, що належне ПП "СВЕТОЛ-4" нежитлове приміщення № 520 не передавалось ані Позивачем, ані іншими особами від його імені в іпотеку за іпотечним договором від 15.05.2007, що на думку Позивача виключає можливість існування іпотечного застереження щодо цього майна, а відтак і саму можливість застосування положень статті 37 Закону України "Про іпотеку".
По-третє, державний реєстратор при проведенні реєстраційних дій, за твердженнями Позивача не врахував та недотримався положень статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Обґрунтовуючи вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння позивач, посилаючись на положення статей 387, 388, 658, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначає, що відповідно до висновку спеціалістів КП "БТІ" ОМР", викладеного в листі від 03.07.2019 № 4206-11/1027 нежитлове приміщення: 1 - основне, площею 18,8 кв.м., 2 - санвузол площею 10,0 кв.м., 3 - основне, площею 30,3 кв.м., які зображені у технічному паспорті від 15.05.2018, виготовленому Товариством з обмеженою відповідальністю "Пропроект" (далі - ТОВ "Пропроект") та входять до складу нежитлових приміщень загальною площею 91,1 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 2-Н та які раніше входили до складу квартири № 1, загальною площею 207,8 кв.м., цього будинку є тотожними приміщеннями з нежитловими приміщеннями: 4 - кухня, площею 16,7 кв.м., 4а-підсобне, площею 7,0 кв.м, 4б-кабінет, площею 3,8 кв.м., 4в-кладовка, площею 1,8 кв.м., 4г - роздягальня, площею 3,4 кв.м., 5 - коридор, площею 16,7 кв.м., 6 - кладова, площею 4,5 кв.м. /загальна площа 53,9 кв.м./, які зображенні у технічному паспорті від 21.03.2012, виготовленому КП "ОМБТІ та РОН" та входять до складу приміщень, загальною площею 195,9 кв.м., вибули із законного володіння Позивача без його волі та без належних правових підстав.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.10.2019 (суддя Цісельський О.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. Рішення місцевого господарського суду щодо позовних вимог про скасування спірних рішень державних реєстраторів, арґументовано тим, що належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, користування; обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - скасування рішень державних реєстраторів не відповідає характеру і способу порушення, не є співмірним та ефективним в правовідносинах, що склалися, а тому у задоволенні позову в частині цих позовних вимог слід відмовити.
Щодо позовних вимог про витребування нежитлових приміщень, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що нежитлові приміщення: 1 - основне, площею 18,8 кв.м., 2 - санвузол площею 10,0 кв.м., 3 - основне, площею 30,3 кв.м., які зображені у технічному паспорті від 15.05.2018, виготовленому ТОВ "Пропроект" та входять до складу нежитлових приміщень загальною площею 91,1 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та які раніше входили до складу квартири № 1, загальною площею 207,8 кв.м. цього будинку є тотожними приміщенням з нежитловими приміщеннями: 4 - кухня, площею 16,7 кв.м., 4а-підсобне, площею 7,0 кв.м, 4б-кабінет, площею 3,8 кв.м., 4в-кладовка, площею 1,8 кв.м., 4г - роздягальня, площею 3,4 кв.м., 5 - коридор, площею 16,7 кв.м., 6 - кладова, площею 4,5 кв.м. /загальна площа 53,9 кв.м., які зображенні у технічному паспорті від 21.03.2012, та входять до складу приміщень, загальною площею 195,9 кв.м;
- судом не прийнято як належний та допустимий доказ тотожності вищенаведених приміщень висновок спеціалістів КП "БТІ" ОМР", викладений в листі від 03.07.2019 № 4206-11/1027, оскільки останній містить інформацію, яка не відповідає геометричній логіці, враховуючи те, що приміщення, які зображені у технічному паспорті від 15.05.2018 мають загальну площу 59,1 кв.м., а приміщення зазначені у технічному паспорті від 21.03.2012 мають загальну площу 53,9 кв.м., а тому вони не можуть бути тотожними;
- суд не прийняв до уваги посилання позивача на те, що суд повинен самостійно визначити належний спосіб захисту порушеного права позивача, оскільки: 1) останнє порушує принцип змагальності та право відповідача на рівність сторін перед законом та судом; 2) законом чітко визначений спосіб захисту порушеного права позивача, шляхом витребування майна від добросовісного набувача, яким є відповідач;
- позовні вимоги необґрунтовані, не доведені нележними та допустимими доказами та заявлені з невірно обраним способом захисту, а тому задоволенню не підлягають;
- спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є цивільно-правовим, стосується порушеного права позивача, як власника спірного майна, а тому враховуючи суб`єктний склад спору правомірно вирішувався за правилами господарського судочинства.
2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020, рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2019 у справі №916/1935/19 скасовано, позов задоволено повністю.
2.4. Суд апеляційної інстанції встановив тотожність частини приміщень ПП "СВЕТОЛ-4", частині об`єкта нерухомості нежитлового приміщення АДРЕСА_1, площею 91,1 кв.м., належного ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія". Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначив про доведеність порушення права ПП "СВЕТОЛ-4" у правовідносинах, з яких виник спір з ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", на захист якого поданий позов.
При цьому, апеляційний господарський суд установиши, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16.04.2008 у справі 2а-363/07 скасовано документи, які стали підставою для реєстрації за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 - розпоряджень та Свідоцтва про право власності від 14.03.2007 НОМЕР_1, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування рішень державних реєстраторів, якими було зареєстровано за ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" право власності на квартиру, та виділених з неї нежитлових приміщень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, судом апеляційної інстанції встановлена неправомірність набуття права власності на квартиру площею 207,8 кв.м. по АДРЕСА_1 ОСОБА_2, отже подальше відчуження об`єкта нерухомості та інші правочини, в результаті яких ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" набуло право власності на цей об`єкт нерухомості у порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" не може вважатися законним.
Колегія суддів відхилила посилання ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на те, що кредитний та іпотечний договори, а також договір про відступлення права вимоги, як і записи про іпотеку, про державну реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є чинними, оскільки у судовому порядку скасована перша підстава набуття права власності на квартиру № 1 по вул. Катерининській у м. Одесі - Свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 14.03.2007 та розпорядження Приморської райадміністрації Одеської міськради; спір у справі виник щодо частини приміщення, яке належить відповідачу у будинку АДРЕСА_1, а не щодо усіх об`єктів, що наразі належать ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", оскільки положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не передбачають часткового скасування рішень про державну реєстрацію прав, тому рішення державних реєстраторів індексний номер 4040663 від 26.03.2018, індексний номер 41572850 від 12.06.2018, індексний номер 41573223 від 12.06.2018, індексний номер 41573429 від 12.06.2018 підлягають скасуванню у повному обсязі.
Посилаючись на положення статей 387, 388 Цк України, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач правомірно вимагає витребування спірної частини належного йому на праві власності нежитлового приміщення з незаконного володіння ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", отже позов в цій частині також підлягає задоволенню.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі № 916/1935/19, ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати повністю та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2019.
3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Зокрема, скаржник зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц викладено протилежну позицію щодо спірних правовідносин ніж в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції. Таким чином, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не застосував положення норм матеріального та процесуального права щодо способу захисту порушеного права, без урахування висновку щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у справі № 367/2022/15-ц (постанова від 29.05.2019).
Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник, зокрема посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не посилається на жоден з висновків Верховного Суду в частині призначення судової експертизи в апеляційній інстанції, яка не проводилася у суді першої інстанції. Скаржник наголошує, що відповідно до частин 1, 3, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
3.3. Крім цього, скаржник вважає, що висновок експерта не може бути визнано належним та допустимим доказом у цій справі.
Також, скаржник посилаючись на правову позицію викладену Верховним Судом у справі № 820/2675/17 (постанова від 13.06.2018) зауважує, що спір у цій справі не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки у цьому разі позивач просить суд захистити його порушене право шляхом скасування державної реєстрації права власності, тобто правовідносини виникли виключно щодо реєстраційних дій.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу ПП "СВЕТОЛ-4" просить оскаржувану постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
3.5. Інші учасники справи не скористалися правом подання відзиву на касаційну скаргу.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.
4.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
З урахуванням викладеного суд не приймає та не розглядає доводи скаржника, пов`язані із переоцінкою доказів і встановленням обставин справи наново.
З урахуванням положень статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає цю справу саме у межах доводів і вимог, наведених у касаційній скарзі.
4.3. Питання права та підстав касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлені виключні випадки касаційного оскарження судових рішень.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.
Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18.
Відповідно до положень частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (пункт 4).
Із змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, на яку, як підставу касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції посилається ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових:
неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах;
ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду;
спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, щодо неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у справі № 367/2022/15-ц (постанова від 29.05.2019), з огляду на таке.
Як свідчать матеріали справи предметом позову у цій справі є, зокрема, скасування рішення державних реєстраторові про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі також - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині 2 статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття рішення місцевого господарського суду, звернення з позовом у цій справі) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.