Постанова
Іменем України
18 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 761/19573/15-ц
провадження № 61-5357св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Головне управління юстиції у місті Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа Головне управління юстиції у м.Києві, про усунення від права на спадкування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що її сина ОСОБА_4 24 лютого 2015 року знайшли мертвим (повішеним) в урочищі "Килиця" смт. Воловець Свалявського району Закарпатської області. За життя, її син заповіту не склав. Позивач вказувала, що свого часу ОСОБА_4 за рекомендацією відповідача у справі, почав відвідувати школу йоги "Гуру Ар Сантем", що негативно вплинуло на його психіку, оскільки йому нав`язували різні ритуали і обряди. Відповідач також була членом школи і мала великий вплив на чоловіка. Позивач зазначала, що відвідавши разом із сином психотерапевта у Голосіївському районі м. Києва вона дізналась про його відхилення психічного стану, який пов`язаний з діяльністю школи йоги " Гуру Ар Сантем ". Після зникнення ОСОБА_4 та за весь час його пошуків, відповідач поводила себе так, наче нічого не трапилось, вела звичайний спосіб життя. Позивач зазначала, що відповідач умисно ухилялась від надання допомоги ОСОБА_4, своєму чоловікові, який хворів на тяжку психічну хворобу, у зв`язку з чим перебував у безпорадному стані, а тому в неї відсутнє право на спадкування після смерті свого чоловіка.
Таким чином, просила усунути ОСОБА_2 від спадкування після смерті ОСОБА_4 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року позов задоволено; усунуто ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку № 814 Київського міського центу судово-психіатричної експертизи від 22 грудня 2018 року ОСОБА_4 за своїм психічним станом на 04 серпня 2014 року та 24 січня 2015 року виявляв ознаки тяжкого психічного розладу (з найбільшою вірогідністю: шизофренія, параноїдна форма). Натомість, ОСОБА_2 була обізнана про факт тяжкої хвороби ОСОБА_4, проте не вчиняла дій спрямованих на надання допомоги, підтримки у лікуванні його хвороби з метою уникнення негативних наслідків, хоча і не була обмежена в такій можливості.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з відсутності доказів того, що через наявність психічного розладу ОСОБА_4 не здатен був усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або такий розлад істотно вплинув на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, унаслідок чого ОСОБА_4 потребував постійного нагляду та сторонньої допомоги. Суд зазначив, що сам лише факт вияву у ОСОБА_4 ознак тяжкого психічного розладу не може свідчити про безпорадний стан спадкодавця, оскільки безпорадний стан - це стан особи, у якому вона не може самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребує стороннього догляду, допомоги і піклування. Крім того, суд наголосив, що обмежено дієздатним або недієздатним ОСОБА_4 за життя не визнавався.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при ухваленні постанови не взято до уваги висновок № 814 Київського міського центу судово-психіатричної експертизи від 22 грудня 2018 року за результатами проведення посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_4, згідно з яким останній, за своїм психічним станом, на 04 серпня 2014 року та 24 січня
2015 року виявляв ознаки тяжкого психічного розладу (з найбільшою вірогідністю: Шизофренія, параноїдна форма), внаслідок чого дійшов до передчасного висновку у про відмову в задоволенні позову.
Зазначає, що апеляційним судом розглянуто апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, без дослідження обставин порушення її прав рішенням суду першої інстанції, оскільки відповідачем не надано доказів зміни прізвища.
Також позивач зазначає, що апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка мала суттєві недоліки, чим порушив норми статті 356 ЦПК України. Посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми частини п`ятої статті 1224 ЦК України, що в свою чергу стало підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу
У травні 2020 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу у якому заначено про те, що постанова апеляційного суду постановлена з додержанням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без змін.
12 червня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 на відзив ОСОБА_2, в яких вона просить врахувати, що відзив подано від імені представника, який не є адвокатом та задовольнити її касаційну скаргу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1 є матір`ю спадкодавця ОСОБА_4
09 серпня 2014 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_2, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис
№ 1060.
Після реєстрації шлюбу, ОСОБА_2 змінила прізвище на " ОСОБА_2 ".
Від шлюбу у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_9, актовий запис про народження дитини № 446, зроблений 04 березня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві.
Установлено, що ОСОБА_4 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_10 30 січня 2003 року і квартири АДРЕСА_2, отриманої від ОСОБА_11 на підставі договору дарування від 06 квітня 2011 року.
Відповідно до пояснень позивача, 04 серпня 2014 року ОСОБА_4 несподівано для близьких, викинув на смітник усе майно, зокрема: одяг, книги, антикварні речі, подарунки, документи (крім паспорта), що стало причиною проходження ним обстеження у клініці.
22 серпня 2014 року ОСОБА_4 пройшов обстеження у Київській міській психіатричній лікарні ім. Павлова, де лікарем-психіатром Матюхою С. О. видано власноруч написаний графік прийому ліків від шизофренії.
25 січня 2015 року ОСОБА_4 пішов з дому і не повернувся.
24 лютого 2015 року знайдено труп ОСОБА_4 в смт. Воловець Свалявського району Закарпатської області, свідоцтво про смерть видане 01 березня 2015 року відділом реєстрації смерті м. Києві.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 09 серпня 2014 року.
Відповідно до змісту указаного рішення, за висновком судово-психіатричної експертизи від 06 квітня 2017 року № 11, ОСОБА_4 на час реєстрації шлюбу мав ознаки психічного захворювання, скоріш за все у формі шизотипового розладу, глибину та ступінь якого на той момент встановити неможливо .
22 грудня 2018 року Київським міським центром судово-психіатричної експертизи проведена посмертна судово-психіатрична експертиза ОСОБА_4, за результатами якої складено висновок № 814.
Експертами надано оцінку отриманим показам свідків, особистому щоденнику померлого ОСОБА_4 та співвставивши матеріали з науковими та клініко-експертними уявленнями зроблено висновок про те, що станом на 04 серпня 2014 року та 24 січня 2015 року ОСОБА_4 виявляв ознаки тяжкого психічного розладу, про що свідчать порушення мислення у його письмовій продукції у вигляді витіюватості, резонерства, грубих асоціативних розривів тощо, маячних ідей особливого походження свого роду тощо. Вищезазначені психічні порушення з найбільшою вірогідністю відповідають діагностичним критеріям за МКХ-10: шизофренія, параноїдна форма (F20.00) та відповідають ознакам тяжкого психічного розладу.
Експертами зроблено висновок, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, за своїм психічним станом на 04 вересня 2014 року та 24 січня
2015 року, виявляв ознаки тяжкого психічного розладу (з найбільшою вірогідністю шизофренія, параноїдна форма).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.