Постанова
Іменем України
16 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 235/3051/18
провадження № 61-6599св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест",
відповідачі: ОСОБА_1, фізична особа-підприємець ОСОБА_2,
треті особи: Покровська районна державна адміністрація (відділ реєстрації), Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест" на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2018 року у складі судді Величко О. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Агєєва О. В., Дундар І. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест"(далі - ТОВ "Бета-Агро-інвест") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про визнання договору оренди недійсним та визнання укладеною додаткову угоду, посилаючись на те, що 20 серпня 2007 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, зареєстрований цього ж дня у Красноармійському районному відділі Донецької регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", за умовами якого товариству передано в оренду земельну ділянка загальною площею 6,5623 га, кадастровий номер 1422781600:12:000:0537, яка розташована на території Іванівської сільської ради Красноармійського району Донецької області. Пунктом 8 зазначеного договору передбачено, що його укладено на строк 10 років, після закінчення якого орендар має переважне право поновлення його дії на новий строк, для чого повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Скориставшись своїм переважним правом поновлення дії договору, товариство направило орендодавцю повідомлення від 20 червня 2017 року з проектом додаткової угоди, однак 21 липня 2017 року отримало заяву, в якій ОСОБА_1 невмотивовано відмовився від продовження строку дії договору. 31 липня 2017 року воно повторно направило орендодавцю лист, в якому запропонувало нові, покращені умови договору оренди, однак відповіді не отримало і продовжило користуватися земельною ділянкою, сплачуючи ОСОБА_1 орендну плату. В подальшому за договором оренди землі від 01 грудня 2017 року ОСОБА_1 передав зазначену земельну ділянку в оренду ФОП ОСОБА_2, чим порушив переважне право ТОВ "Бета-Агро-інвест" на поновлення дії договору. Враховуючи викладене, ТОВ "Бета-Агро-інвест" просило визнати недійсним договір оренди землі від 01 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 20 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Бета-Агро-інвест".
Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 червня 2018 року, з урахуванням ухвали цього суду від 02 листопада 2018 року про виправлення описки, до участі у справі як третю особу залучено Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області.
Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2018 року до участі у справі як третю особу залучено Покровську районну державну адміністрацію (відділ реєстрації).
У відзиві на позовну заяву ФОП ОСОБА_2 заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що договір оренди землі від 20 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Бета Агро-інвест", було припинено 20 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, і ОСОБА_1 не виявив бажання поновлювати його на новий строк з попереднім орендарем. Листами від 20 жовтня 2017 року та від 23 жовтня 2017 року ТОВ "Бета Агро-інвест" повідомило ОСОБА_1 про припинення господарської діяльності на його земельній ділянці та про подання до податкових органів інформації про зменшення орендованих земель, за які товариство сплачувало податки. ТОВ "Бета Агро-інвест" повернуло земельну ділянку орендодавцю. Укладений між ним та ОСОБА_1 договір оренди землі від 01 грудня 2017 року відповідає вимогам закону. Тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки передбачене статтею 33 Закону України "Про оренду землі" переважне право ТОВ "Бета-Агро-інвест" на укладення договору оренди землі на новий строк припинилося у зв`язку з недосягненням домовленості з ОСОБА_1 щодо орендної плати та інших істотних умов договору. Правові підстави для визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди землі від 01 грудня 2017 року відсутні, так як при його укладенні дотримано письмової форми, він пройшов відповідну державну реєстрацію, містить всі істотні умови. Крім того, вказаний договір було укладено після закінчення строку дії попереднього договору оренди землі від 20 серпня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Бета-Агро-інвест".
Постановою Донецького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "Бета-Агро-інвест" залишено без задоволення, а рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
27 березня 2019 року ТОВ "Бета-Агро-інвест" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга ТОВ "Бета-Агро-інвест" мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили у повному обсязі доказів і не звернули уваги на те, що передбачене статтею 777 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтею 285 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтею 33 Закону України "Про оренду землі" переважне право зводиться до того, що сумлінний орендар має пріоритет перед іншими бажаючими на укладання договору оренди на новий строк або на тих самих умовах, що існували, або на нових умовах. При цьому власник майна повинен запропонувати орендарю нові умови і тільки у випадку його відмови - передати майно в оренду іншій особі на тих самих умовах, що були запропоновані орендарю. Товариство виконало всі передбачені статтею 33 Закону України "Про оренду землі" умови щодо реалізації свого переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди на новий строк. Натомість ОСОБА_1 не навів жодних причин відмови від продовження дії договору на новий строк та не висловив істотних умов договору, які б його влаштовували. Єдиною причиною для відмови в укладенні нових договорів оренди з позивачем є суб`єктивне бажання орендодавця укласти договір з новим орендарем.
У травні 2019 року ФОП ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.
16 квітня 2019 року справа № 235/3051/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду з позовом за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
З урахуванням викладеного для вирішення спору, що виник на підставі звернення до суду позивача, який вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої, зокрема майнові права, суду необхідно встановити наявність у позивача таких прав, факт їх порушення і у зв`язку із зазначеним з`ясувати, чи правильний спосіб захисту свого права обрано позивачем при зверненні до суду.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, згідно з частиною першою цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Судами встановлено, що 20 серпня 2007 року між ОСОБА_1 як орендодавцем та ТОВ "Бета-Агро-інвест" як орендарем було укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 6,5623 га ріллі, кадастровий номер 1422781600:12:000:0537, яка розташована на території Іванівської сільської ради Красноармійського району Донецької області. Зазначений договір було зареєстровано у Красноармійському районному відділі Донецької регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 20 серпня 2007 року за № 040716000027.
Згідно з пунктом 8 зазначеного договору його укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Пунктом 43 договору оренди землі від 20 серпня 2007 року передбачено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації.
Договір оренди землі між ОСОБА_1 та ТОВ "Бета-Агро-інвест" було зареєстровано в день його укладення - 20 серпня 2007 року. Тому строк дії цього договору закінчився 20 серпня 2017 року.
Листом від 20 червня 2017 року № 147-Д ТОВ "Бета-Агро-інвест" повідомило ОСОБА_1 про намір скористатися своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі, в якому також зазначило про можливість підвищення орендної плати до 4 % від нормативної грошової оцінки землі у 2017 році та до 5 % - у 2018 році, запропонувало підписати додаткову угоду або договір оренди в новій редакції або надати свої зауваження до договору. У разі відсутності наміру поновлювати договір було запропоновано надати письмову відповідь із зазначенням такої відмови.
12 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Бета-Агро-інвест" із заявою, в якій повідомив, що відмовляється від продовження строку дії договору оренди землі. Вказану заяву позивач отримав 21 липня 2017 року.
Листом від 03 серпня 2017 року № 320-Д ТОВ "Бета-Агро-інвест" запропонувало ОСОБА_1 нові умови договору щодо розміру орендної плати, зокрема її підвищення до 5 % від нормативної грошової оцінки землі з 2017 року і до 6 % - з 2018 року, а також інші умови, зазначені в листі від 20 червня 2017 року № 147-Д.
09 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Бета-Агро-інвест" із заявою, в якій просив повернути належну йому земельну ділянку площею 6,5623 га за актом приймання-передачі.
Листом від 20 жовтня 2017 року ТОВ "Бета-Агро-інвест" повідомило ОСОБА_1 про те, що у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди землі та відмовою від продовження його на новий строк господарська діяльність на його земельній ділянці була припинена і вона йому повернута.
Листом від 23 жовтня 2017 року ТОВ "Бета-Агро-інвест" повідомило ОСОБА_1 про те, що земельні ділянки, за якими закінчилися договори оренди землі та за якими надійшли відмови від поновлення їх на новий строк, після збирання врожаю звільненні підприємством та повернені їх власниками. Оренда плата за 2017 рік буде виплачена у встановлений строк відповідно до умов договорів та за період їх дії у 2017 році.
01 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі,за умовами якого ОСОБА_1 надав, а ФОП ОСОБА_2 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 6,5623 га ріллі, кадастровий номер 1422781600:12:000:0537, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Іванівської сільської ради Покровського (Красноармійського) району Донецької області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "Бета-Агро-інвест" посилалося на те, що відповідачами порушено його переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк.
Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.