Постанова
Іменем України
16 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 185/9753/19
провадження № 61-2803св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2020 року у складі судді Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2, в якій вона просила: видати обмежувальний припис щодо кривдника ОСОБА_2 - заборонити наближатися ближче ніж на 100 метрів до неї, заборонити знаходитися разом із нею у квартирі АДРЕСА_1 ; заборонити вести з нею листування; телефонні переговори із нею або контактувати із нею через будь-які інші засоби зв`язку; цей обмежувальний припис видати строком на шість місяців; про видачу цього обмежувального припису поінформувати Павлоградський відділ поліції Головного управління Національної поліції України для взяття кривдника ОСОБА_2 на профілактичний облік, а також виконавчий комітет Павлоградської міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2019 року у складі судді Бондаренко В. М. заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 і встановлено заходи тимчасового обмеження прав та покладено на нього такі обов`язки: заборонено ОСОБА_2 вести листування та телефонні переговори з ОСОБА_1, контактувати з нею через інші засоби зв`язку.
Встановлено строк дії обмежувального припису 6 місяців з дня ухвалення рішення суду.
У іншій частині вимог відмовлено.
Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2019 року залишено без руху на підставі пункту 5 частини другої статті 356 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Зазначено, що ОСОБА_1 не вказала, в чому полягає незаконність і (або) обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи.
На виконання вказаної ухвали апеляційного суду 17 січня 2020 року ОСОБА_1 подала до суду нову апеляційну скаргу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2019 року визнано неподаною та повернуто заявнику на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України.
Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконала вимоги ухвали Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року про залишення апеляційної скарги без руху, а саме всупереч вимогам пункту 5 частини другої статті 356 ЦПК України не зазначила, в чому полягає незаконність або необґрунтованість оскаржуваного рішення суду; які норми матеріального чи процесуального права порушено судом першої інстанції при ухваленні такого рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2020 року і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про порушення ОСОБА_1 вимог пункту 5 частини другої статті 356 ЦПК України є помилковим, не ґрунтується на фактичних обставинах справи та зроблений без дослідження змісту апеляційної скарги. Апеляційний суд порушив право ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та статтею 55 Конституції України.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 до суду не подавав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2020 року і витребувано із Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу № 185/9753/19.
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.