ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2020 року
м. Київ
Справа № 906/1003/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенець В. І.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Кисіль Т.В.,
відповідача - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Житомирської області
у складі судді Маріщенко Л. О.
від 18.02.2020 та
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Саврій В. А., Дужич С. П., Коломис В. В.
від 02.09.2020
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради
про стягнення 20 616 341,57 грн,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради про стягнення 20 616 341,57 грн, з яких 9 205 359,66 грн пеня, 2 445,397,98 грн 3% річних, 8 965 583,93 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору № 4642/1617-ТЕ-10 постачання природного газу від 20.09.2016 у частині своєчасного розрахунку за поставлений природний газ в період з 01.10.2016 по 31.03.2017.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
20.09.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та Комунальним підприємством "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (споживач, відповідач) укладено договір № 4642/1617-ТЕ-10 постачання природного газу.
Пунктом 1.1 договору сторони передбачили, що постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункт 1.2 договору).
Згідно із пунктом 1.3 договору за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України).
Пунктом 3.4 договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Ціна за 1000 куб. м газу на дату укладання договору становить 4 942, 00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (пункти 5.2, 5.4 договору).
Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний рахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Згідно із пунктом 6.2 договору споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до пункту 6.3 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погодили черговість зарахування платежів споживача.
Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати відповідно до пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.
Згідно із п.8.3 договору сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.
За змістом пункту 10.3 договору сторони можуть звернутися до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних протягом п`яти років.
Пунктом 12.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 346 926 508,187 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.
В свою чергу відповідач свої зобов`язання з оплати отриманого природного газу за період із жовтеня 2016 року по березень 2017 року виконав у повному обсязі, сплативши позивачу всю суму заборгованості, однак при цьому порушив встановлені договором строки для оплати.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.02.2020 у справі № 906/1003/19, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2020, у позові відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що визначений державою спеціальний режим проведення взаєморозрахунків відповідно до Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальниками природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014, усуває відповідача, як теплопостачальну організацію, від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами, чи за рахунок відшкодування пільг та субсидій споживачам, і відповідач не може впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставку природного газу.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 18.02.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 19 052 001, 41 грн, та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження є застосування судами попередніх інстанцій статей 549, 625 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16 та від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18.
Комунальне підприємство "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради подало відзив на касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в якому просило: "касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.02.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 зі справи № 906/1003/19 закрити".
5. Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Спір у даній справі виник між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач, постачальник) та Комунальним підприємством "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (відповідач, споживач) щодо правомірності нарахування позивачем-постачальником пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з порушенням відповідачем-споживачем, як теплопостачальною організацією, умов договору постачання природного газу щодо розрахунків за природний газ.
За змістом статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.
Положеннями частини 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено поняття договору поставки як договору, за яким одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення (частина друга статті 265 ГК України).
Пунктами 27, 31, 37 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих товщ, газ колекторів щільних порід, газ центрально-басейнового типу (далі - природний газ) - суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, що перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиск - 760 міліметрів ртутного стовпа і температура - 20 градусів за Цельсієм) і є товарною продукцією; постачальником природного газу є суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (частина 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу").
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов`язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина 3 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу").
Отже, постачання природного газу споживачам є різновидом господарської діяльності, що здійснюється на підставі договору постачання, який укладається між постачальником та покупцем (споживачем) із визначенням взаємних прав та обов`язків сторін такого господарського договору. Законодавцем до обов`язків споживача віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості придбаного (спожитого) природного газу, невиконання чи неналежне виконання якого тягне за собою наслідки у вигляді відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Законом України "Про теплопостачання" визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та поширено сферу дії Закону на врегулювання відносини, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Отже, виробництво та (або) постачання теплової енергії є різновидами господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою створення теплової енергії шляхом перетворення енергетичних ресурсів, у тому числі природного газу, та її подальшого надання споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілу теплової енергії на підставі укладених із споживачами договорів.
Господарську діяльність з виробництва теплової енергії здійснюють теплогенеруючі організації, а постачання споживачам теплової енергії, як продукту виробництва, належить до видів господарської діяльності теплопостачальної організації. Водночас, законодавець не забороняє здійснення зазначених видів господарської діяльності (як виробництва, так і постачання теплової енергії) одним суб`єктом господарювання.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватися суб`єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.
Отже, правовідносини гарантованого постачальника природного газу, яким є позивач, та теплопостачальної організації, яка використовує природний газ у цілях виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, опосередковуються шляхом укладення договорів постачання природного газу на засадах строковості, оплатності та цільового використання поставленого ресурсу.
Судами встановлено обставини укладення 20.09.2016 між сторонами спору договору № 4642/1617-ТЕ-10 постачання природного газу, за умовами пункту 1.1 якого Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як постачальник, зобов`язався поставити споживачу - Комунальному підприємству "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради у 2016-2017 роках природний газ виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а відповідач-споживач зобов`язався оплатити переданий йому у власність позивачем-постачальником природний газ на умовах цього договору (Розділ 6 договору).
Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб`єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.
Так, частиною 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" перебачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.
Положеннями частини 3 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.
Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.
Частинами 4, 5 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
Отже, стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах 4 та 5 статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.