Постанова
Іменем України
17 грудня 2020 року
м. Київ
справа №445/2368/18
провадження № 61-728св20
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 червня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Пилип`яка П. В., та на постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Ванівського О.М., Курій Н.М., Мельничук О.Я., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 30 серпня 2014 року позичив відповідачу 5 500,00 доларів США, про що останній склав письмову розписку, відповідно до якої відповідач зобов`язався повернути вказані кошти до 01 січня 2016 року, однак станом на день звернення до суду свого обов`язку не виконав.
Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 8 610,92 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на день звернення до суду становить 237 462,25 грн, з яких: сума основного боргу - 5 500 доларів США, (151672,80 грн), відсотки за період користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ - 2 619,99 доларів США (72 251,10 грн) та 3% річних - 490,93 доларів США (13538,31 грн).
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 25 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що розписка, яка була написана власноруч відповідачем, містить лише умову про передачу встановленої суми, натомість не містить умови про отримання ним у борг коштів, а також зобов`язання про їх повернення, що є обов`язковим для виконання боргового зобов`язання.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції
У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 25 червня 2019 року та на постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Московського районного суду м. Харкова матеріали цивільної справи №643/9770/17.
У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Скаржник просив суд оскаржувані судові рішення скасувати та повернути справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що боргова розписка тлумачиться так, що відповідач зобов`язався повернути грошові кошти, окрім того боргова розписка не обов`язково повинна містити умови отримання позичальником у борг грошей та містити слово "борг" чи слова " взяв/отримав у борг".
Судом першої інстанції не було роз`яснено право позивача на проведення експертизи та про її потребу, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції не прийняв до розгляду висновок лінгвістичної експертизи Експертного бюро Національної академії наук та відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи.
Посилається на правовий висновок Верховного Суду України у справі № 444/2909/15.
Доводи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_2, поданий представником ОСОБА_3, на касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач був обізнаний про свої права в повному обсязі, однак в суді першої інстанції клопотання про призначення лінгвістичної експертизи у справі не заявляв, а обов`язку призначати вказану експертизу у суду не було. Суди правильно встановили правову природу розписки.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що згідно розписки від 30 серпня 2014 року, ОСОБА_2 зобов`язався передати ОСОБА_1 до 01 січня 2016 року суму 5 500 доларів США. При цьому, зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що розписка, яка була написана власноруч відповідачем, містить лише умову про передачу встановленої суми, натомість не містить умови про отримання ним у борг коштів, а також зобов`язання про їх повернення, що є обов`язковим для виконання боргового зобов`язання.
Вказані висновки суду першої та апеляційної інстанцій є правильними з огляду на наступне.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.